Кредитна дискримінація (credit discrimination) – створення кредитуючою стороною менш сприятливих умов отримання, використання чи повернення позикових коштів для певного позичальника проти іншими клієнтами (позичальниками).
Основні форми кредитної дискримінації:
- встановлення підвищених процентних ставок, комісій та зборів за кредитами;
- скорочення обсягів та загальних термінів видачі кредитів;
- вимоги щодо надання позичальником застав та гарантій підвищеного розміру або гарантій третьої сторони;
- пред’явлення до клієнта особливих попередніх вимог, наприклад, використання кредитів (див. Цільовий кредит).
Зовнішня кредитна дискримінація здійснюється по відношенню до всіх або окремих позичальників певної країни.
Внутрішня кредитна дискримінація – Дії держави або будь-якої фінансової установи, що допускають:
- нерівні відношення до конкретних партнерів або груп партнерів і тим самим утворюють нерівні умови конкуренції між позичальниками;
- надання державними органами, центральними (національними) банками або окремими кредитними організаціями диференційованих видів допомоги суб’єктам, що належать до різних економічних секторів або галузей;
- відмінності у фіскальній політиці держави та/або грошово-кредитної влади по відношенню до різних суб’єктів господарювання;
- будь-яка селективна діяльність, що здійснюється державними органами, грошово-кредитною владою або окремими кредитними організаціями.
Найпоширенішою формою внутрішньої кредитної дискримінації є встановлення для дрібних та середніх підприємців підвищеної норми відсотка за позикою. Найчастіше це пов’язано з тим, що за дрібними позиками адміністративні витрати банку за кредитом (у відсотковому співвідношенні до суми виданого кредиту) є значно вищими, ніж за великими позиками.
Внутрішня кредитна дискримінація встановлюється банківськими установами з метою перерозподілу дефіцитних грошей на фінансовому ринку в періоди проблем з ліквідністю банківської системи. Для окремих категорій позичальників може бути встановлена заборона на отримання бланкових кредитів.
