Макроекономічна політика стимулювання заощаджень — встановлення та підтримка за допомогою заходів фіскальної та кредитно-грошової політики короткострокової та довгострокової загальної макроекономічної рівноваги (внутрішньої та зовнішньої). Стосовно макроекономічної політики стимулювання заощаджень це підтримка оптимального співвідношення між споживанням і накопиченням задля забезпечення макроекономічної збалансованості заощаджень та інвестицій.
Макроекономічна політика стимулювання заощаджень є стратегію і тактику зі стимулювання заощаджень економіки та є невід’ємною частиною економічної політики держави. Найважливіші фактори, що визначають макроекономічну політику стимулювання заощаджень – доходи населення, рівень добробуту сімей, рівень цін, економічні очікування, рівень податків, традиції та інші фактори, що беруться до уваги під час її розробки та реалізації.
Основою макроекономічної політики стимулювання заощаджень виступає державна політика щодо організації заощаджень. Макроекономічна політика стимулювання заощаджень передбачає абстрагування від відмінностей регіональної (місцевої) ринкової кон’юнктури та впливу суб’єктивних факторів, що визначають економічну кон’юнктуру (наприклад, великих комерційних банків). Найважливішими елементами макроекономічної політики стимулювання заощаджень є державна фінансова і кредитно-грошова політика.
Держава від імені Мінфіну, податкових органів, центрального (національного) банку проводить політику зі стимулювання заощаджень, спираючись зокрема. та на недержавні структури – комерційні банки, страхові організації, пенсійні фонди, інвестиційні, інноваційні та інші компанії, які у свою чергу чинять певний вплив на державну макроекономічну політику стимулювання заощаджень. Проте вплив цих організацій на макроекономічну політику стимулювання заощаджень має обмежений, вторинний характер, оскільки їхня власна політика складається під впливом державної фінансово-кредитної політики. Саме держава, використовуючи такі методи регулювання, як варіювання офіційною обліковою процентною ставкою, операції на відкритому ринку з валютою та цінними паперами, встановлення економічних нормативів діяльності комерційних банків, визначає позиції економічних суб’єктів на ринку, їхню стратегію та тактику.
Кредитно-грошова (монетарна) політика, що проводиться переважно центральним банком країни, має на меті забезпечити стабільність національної грошової одиниці та забезпечити збереження заощаджень населення в банках та інших кредитних організаціях.
Фіскальна політика держави (бюджетна, податкова) безпосередньо відбивається на результатах ощадного процесу і має бути спрямовано стимулювання заощаджень насамперед у кредитної формі, щоб забезпечити інвестиції у економіку.
Макроекономічна політика стимулювання заощаджень у країні може проводитися також міжнародними організаціями, що вводять режим найбільшого економічного сприяння, надають податкові пільги, субсидії, кредити урядам, що стабілізує економічне становище країни, сприяє її економічному зростанню, стимулюючи ощадний процес.
