Маржиналізм (від фр. marginal граничний, англ. marginalism) – школа економічної думки, яка досліджувала граничні величини та вивчала взаємозв’язок між даними цілями та даними обмеженими засобами, що мають альтернативні можливості використання. Термін «маржинальна революція» відбиває нові методи економічного аналізу, створені школою маржиналізму.
Маржиналізм виник у 70-х роках. ХІХ ст. у країнах Західної Європи. Маржиналізм пройшов два етапи. На 1-му етапі найбільший внесок у розвиток маржиналізму зробили К. Менгер (1840-1921) – австрійський економіст, засновник австрійської школи маржиналізму; Л. Вальрас (1834–1910) – швейцарський учений, засновник лозанської школи маржиналізму, та У. Джевонс (1835–1882) – англійський економіст. Представників першої хвилі маржиналізму називають засновниками теорії граничної корисності та теорії рівноваги.
На 2-му етапі маржиналізм, який розпочався у 90-ті роки. ХІХ ст., найбільш відомими представниками були А. Маршалл (1842-1924) – англійський вчений, засновник Кембриджської школи маржиналізму; італійський економіст, продовжувач традицій лозанської школи, В. Парето (1848–1923) та американський економіст, засновник американської школи М. Дж. Б. Кларк (1847–1938).
Поява маржиналізму пов’язане із змінами в економіці та промисловому виробництві. Бурхливий розвиток економіки, пов’язаний із промисловою революцією, тривало весь XIX ст. Безліч технічних винаходів, перехід до фабричного виробництва з використанням механізації праці, розвиток транспорту, будівництво залізниць та багато іншого сприяло насичення ринку та загострення проблем реалізації продукції. Таким чином ринок продавця поступово перетворювався на ринок покупця.
Заслуга австрійської школи, творцем якої був К. Менгер, а продовжувачами його учні Ф. фон Візер (1851-1926) та Е. фон Бем-Баверк (1851-1914), полягала в тому, що за вихідний пункт економічного аналізу були прийняті потреби людини та закон насичення цих потреб. Вивчаючи мотиви поведінки людини як споживача, маржиналісти дійшли висновку про наявність переваг у споживанні того чи іншого блага. Розміри споживання вони пов’язали з накопиченою кількістю цього блага.
Маржиналізм першої хвилі відкрив закон спадної граничної корисності, змінивши цим поняття створюваного нацією багатства: досягненням виробників вважатимуться в повному обсязі те, що можуть виробити, лише потрібне споживачам кількість блага. Маржиналізм досліджував чинники, що впливають споживчий попит, взаємовплив ціни і попиту, взаємодоповнюваності (комплементарності) продуктивних благ. Однак австрійська школа засновувала свої дослідження лише на психологічних суб’єктивних оцінках благ споживачами, за що її називають суб’єктивістською школою.
Використовувався також метод Робінзонади, що полягає у аналізі поведінки споживача, виключеного із соціальних відносин суспільства. Австрійською школою розроблялися теорії капіталу та відсотка. Теорія очікування Бем-Баверка пояснює походження відсотка відмовою від поточного доходу на користь майбутнього доходу через три основні причини:
- різних умов задоволення бажань з погляду доходів;
- недооцінки майбутнього;
- технічної переваги реальних благ проти майбутніми.
Візером був сформульований принцип альтернативних витрат, який відображав цінність втрачених можливостей використання ресурсів та проблему вибору економічної діяльності.
Лозанська школа, представлена Л. Вальрасом та В. Парето, розробила проблеми взаємозв’язку ринків продуктів та ринків факторів виробництва. На ринку факторів виробництва або виробничих послуг покупцями є підприємці, а продавцями – домашні господарства (власники факторів виробництва). На ринку товарів вони змінюються місцями. Визначивши поняття рівноваги та умови її досягнення внаслідок появи економічних сил, що забезпечують автоматичне вирівнювання відхилення, Вальрас розглядав стан загальної рівноваги для всієї економічної системи загалом. А. Пігу відкинув кардиналістський (кількісний) аспект теорії корисності Вальраса, прийнявши ординалістську (порядкову) концепцію корисності, розроблену за допомогою кривих байдужості.
З другого краю етапі маржиналізму у межах Кембриджської школи остаточно склався новий метод економічної науки – функціональний. Відповідно до нього економічні явища вивчалися у тому взаємовпливі друг на друга, з описом характеру кількісних змін. Маржиналістів «другої хвилі» називають неокласики. Кембриджська школа зробила найбільший внесок у розвиток маржиналізму.
Американський маржиналізм представлений теорією граничної продуктивності Дж. Б. Кларка. Теорія будується на мікрорівні та в основному на прикладі вільної конкуренції. Відповідно до закону граничної продуктивності розподіл доходів відбувається відповідно до того, що створює кожен економічний агент, і з граничним аналізом цін факторів виробництва. Практичний висновок у тому, що з підприємця вичерпуються стимули збільшення фактора виробництва, коли ціна цього чинника починає перевищувати його можливі доходи. Кларк розвинув маржинальну теорію спадної граничної продуктивності однорідних, тобто. які мають однакову ефективність, чинників виробництва.
У традиціях американського маржиналізму працював І. Фішер (1867-1947), який затвердив та розвинув кількісну теорію грошей. Фішер ввів у економічну теорію рівняння обміну:
M*V = P*T,
де М – кількість грошей;
V – Швидкість обігу грошей;
Р – Середньозважений рівень цін;
Т – обсяг проданих товарів та послуг, кожна одиниця яких врахована під час продажу-перепродажу.
Припускаючи, що швидкість обігу та обсяг продукції, що продається, постійні, Фішер дійшов висновку, що єдиним результатом збільшення кількості грошей є зростання цін. Збільшення грошової маси не може впливати на зростання продукції, що залежить від природних ресурсів і від технічних умов, а не від обсягу грошей.
