Методи калькулювання собівартості продукції (unit cost determination methods) – сукупність прийомів, використовуваних обчислення собівартості одиниці виробленої продукції, робіт, услуг. Калькулювання собівартості засноване на даних обліку витрат на виробництво та продаж продукції (робіт, послуг).
Вибір методу залежить від технологічних особливостей процесу виробництва, його складності, наявності незавершеного виробництва, тривалості виробничого циклу, номенклатури продукції, що виробляється, і зумовлює порядок аналітичного обліку витрат. На промислових підприємствах застосовують, наприклад, простий, передільний, позамовний метод обліку витрат.
Простий метод калькулювання собівартості продукції застосовується в організаціях, що виробляють однорідну продукцію та не мають напівфабрикатів та незавершеного виробництва. Усі виробничі витрати протягом місяця становлять собівартість всієї виробленої продукції. Собівартість одиниці виробленої продукції обчислюється шляхом розподілу суми виробничих витрат за кількість одиниць продукції.
Позамовний метод калькулювання собівартості продукції застосовується в індивідуальному та дрібносерійному виробництві, де процес виготовлення продукції триває більше одного звітного періоду, або у ремонтних цехах та службах, де необхідна інформація про витрати на окремі роботи з метою обчислення їхньої собівартості. Облік прямих витрат здійснюється окремо за кожним замовленням на виріб (групу однорідних виробів). Накладні витрати включаються до собівартості пропорційно відповідній базі розподілу.
Облік ведеться у двох основних варіантах: у розрізі кінцевих продуктів (повністю завершених замовлень) та в розрізі проміжних продуктів (деталей, груп, вузлів) залежно від складності виробу та тривалості виробничого циклу. Перший варіант зручний, коли об’єктом обліку витрат та калькулювання собівартості є вироби з коротким (кілька місяців) виробничим циклом. Тоді вся сума витрат на замовлення складатиме його собівартість.
Якщо ж замовлення складається із серії однакових виробів, то собівартість одиниці виробленої продукції визначають розподілом суми витрат за даним замовленням на кількість виробів. Другий варіант застосовується, коли частина проміжних товарів реалізується стороннім споживачам.
Попередній метод калькулювання собівартості продукції застосовується у масовому виробництві, де технологічний процес складається з низки послідовних переділів (текстильне, скляне та інші виробництва) або де з одних вихідних матеріалів в одному технологічному процесі одержують різні види продукції (металургійне та інші виробництва). Він передбачає планування та облік прямих виробничих витрат за переділами, процесами виробництва, а всередині переділів – за номенклатурою калькуляційних статей витрат. Для розмежування витрат між незавершеним виробництвом та готовою продукцією по кожному переділу виявляють та оцінюють залишки незавершеного виробництва на кінець місяця. Фактичну собівартість виробленої протягом місяця продукції калькулюють виходячи з виробничих витрат, виявлених за переділом з урахуванням зміни залишків незавершеного виробництва на початок та кінець місяця за вирахуванням вартості побічної продукції за плановою собівартістю.
Різновид попередельного методу – попроцесний методколи об’єктом обліку витрат є один переділ. З метою локалізації витрат усередині переділу їх групують за процесами, стадіями або іншими елементами технологічного процесу (хімічна, нафтопереробна, лакофарбова та текстильна галузі промисловості). Процес накопичення витрат іде паралельно процесу виробництва. Для кожного процесу відкриваються окремі виробничі рахунки та визначаються прямі та накладні витрати. Даний облік прямих витрат аналогічний до обліку прямих витрат при позамовному методі, однак за нього немає необхідності здійснювати докладну деталізацію витрат за кожною одиницею продукції. Багато витрат, які вважаються непрямими при позамовному методі, можуть стати прямими за попроцесного (наприклад, амортизація обладнання цеху, що здійснює один процес). При попроцессном методі собівартість у процесі виробництва накопичується і загальна собівартість визначається шляхом додавання до загальної суми витрат останнього підрозділу.
Нормативний метод калькулювання собівартості продукції характеризується попереднім калькулювання нормативної собівартості по кожному виробу на основі діючих в організаціях поточних норм і кошторисів. Протягом місяця здійснюється облік змін чинних норм для коригування нормативної собівартості та визначення впливу цих змін на собівартість продукції. Облік фактичних витрат протягом місяця здійснюється з виділенням витрат за нормами та відхиленнями від норм. Встановлюються причини появи відхилень від норм на місця їх виникнення. Фактична собівартість визначається як алгебраїчна сума нормативної собівартості, змін і відхилень від норм. Застосування цього дозволяє визначити фактичну собівартість до закінчення звітного періоду. Для організації ефективного контролю над витратами розробляють норми витрати за центрами відповідальності (responsibility centre) і зіставляють фактичні витрати із сукупними нормативними витратами з кожної операції центру відповідальності, виявляючи відхилення та його причини.
