Податкова політика (tax policy) – система заходів, що проводяться державою у сфері податків, складова частина фіскальної політики. Проведення конкретної податкової політики пов’язане з реалізацією фіскальної та регулюючої функції податків. За допомогою централізованих ресурсів держава сприяє збалансованому виробництву та сприятливим структурним зрушенням, підтримує соціальну сферу та зберігає політичну стабільність.
Засоби, що вилучаються з виробництва, спрямовуються на фінансування невиробничих галузей і в значній своїй частині розширюють сукупний попит і рухають виробництво.
Стимулююче значення фіскальної складової податкової політики виявляється у зниженні загального податкового навантаження та розширенні потенцій економічного зростання.
На кожному конкретному історичному відрізку податкова політика бере участь у вирішенні та тактичних завдань, виявляючись у відхиленні від загального порядку оподаткування. З класичних принципів оподаткування справедливість податків спочатку полягає у тому рівність. Тому лише з проведенням певної податкової політики виникає потреба у диференціації оподаткування.
Податкове регулювання зводиться таким чином до податкових пільг. Активна податкова політика передбачає широке використання пільг. Проте податкові пільги мають негативні сторони – звільнення податку одних веде до переобложению інших. Сучасні теорії оподаткування рекомендують обмежити податкові привілеї, повністю відмовитись від індивідуальних пільг.
Практична реалізація тієї чи іншої податкової політики, залежно від її цілей, включає маневрування співвідношенням прямих і непрямих податків, використання податків різного ступеня прогресії, застосування різних моделей фіскального федералізму тощо.
Історія податків знає приклади яскраво вираженого професійного, станового, класового, національного характеру оподаткування. Податкова політика може і міждержавний аспект: протекціонізм, фритредерство, митні союзи. Податкова політика багато в чому обумовлюється загальноекономічною політикою держави і часто зазнає незаслуженої критики.
Тісний зв’язок податків з доходами населення та найгострішими гранями життя суспільства робить податки ареною політичного протиборства, у ході якого податки часто ставляться до невластивих їм функції. Тому для податкової політики завжди актуальні проблеми збереження наукової обґрунтованості тих чи інших заходів, що вживаються, і запобігання сповзанню її в русло популізму і суб’єктивізму.
Податкова політика держави є сукупність заходів та методів, спрямованих на оптимізацію податкової системи та економіки країни за допомогою управління податковими надходженнями та витратами.
Податкова політика ставить перед собою низку завдань, базовими з яких є:
- уповільнення темпів інфляції;
- приріст національного прибутку;
- боротьба з безробіттям;
- згладжування економічних коливань.
Історично склалися три форми податкової політики:
- Політика максимальних податків — орієнтована встановлення максимальної кількості податків із максимальними податковими ставками. Така форма податкової політики стикається із опором з боку платників податків, які приховують податкову базу, тим самим розвиваючи «тіньову економіку».
- Політика розумних податків — шукає компроміс між інтересами держави та платника податків. Результатом використання такої форми податкової політики виступає розвиток економіки та підтримки окремих категорій населення. Проте політику розумних податків дуже складно реалізувати на практиці. Це з тим, що платники податків прагнуть мінімізувати свої витрати утримання бюджету, а держава отримує дефіцит бюджету.
- Політика економічного розвитку орієнтується на підтримку підприємництва та ослаблення витрат на реалізацію соціальних програм. Така форма податкової політики ставить перед собою завдання розширити капітал та залучити найбільшу кількість інвестицій. Найбільш доречним є використання політики економічного розвитку в ситуації, здатної перейти в економічну кризу.
