Податкова прогресія, прогресивне оподаткування (graduated taxation) – метод, використовуваний у оподаткуванні, у якому податкові ставки збільшуються зі зростанням податкової бази (доходу платника податків).
Фінансова практика виробила два основних види прогресії: просту та складну.
Проста прогресія може бути порозрядною та відносною. При простий прогресії ставки зростають у міру збільшення доходу (вартості майна) для всієї суми доходу (вартості майна).
Суть простий порозрядної прогресії у тому, що з загального обсягу податкової бази встановлюються щаблі (розряди) й у кожного розряду визначається сума, оклад у абсолютній сумі. Наприклад, умовний оподатковуваний дохід поділяється на розряди з інтервалом 1000 дол. (від 1 до 1000, від 1001 до 2000, від 2001 до 3000 і т.д.) та для кожного інтервалу встановлюється оклад у 1, 10, 100 дол. і т.д. відповідно. Незручність цієї системи в тому, що при збільшенні розміру розрядів зростає нерівномірність у оподаткуванні осіб, доходи яких близькі до кордонів одного розряду: два мало розрізняються доходи, що потрапляють по обидва боки від кордону сусідніх розрядів, призводять до значної різниці в окладі. Ця система, що широко застосовувалася в минулому, мало використовується.
При простий відносної прогресії також встановлюються розряди, але кожного розряду визначаються різні ставки (як тверді, і відсоткові). При цьому податок обчислюється не частинами (по кожному розряду з наступним складанням сум податку), а до всієї бази оподаткування застосовується одна ставка в залежності від загального розміру бази. Проста відносна податкова прогресія використовується, наприклад, під час обчислення податку з власників транспортних засобів. Податок сплачується за ставкою з кожної кінської сили потужності двигуна, а потужність двигуна даних одиницях підрозділяється на розряди. У цьому випадку підвищена ставка застосовується до всієї збільшеної бази оподаткування при переході потужності двигуна з одного розряду до іншого. На відміну від простої прогресії тут для доходу або майна, що потрапляє до одного розряду, податок зростає пропорційно, але зберігається нерівномірність оподаткування при переході з розряду до розряду. За простої відносної прогресії може виникнути парадоксальна ситуація: платник із нижчим доходом після сплати податку матиме залишок більший, ніж платник із вищим доходом.
При складної (розкладної) прогресії доходи поділяються на частини (ступені) для всієї суми доходу (вартості майна), кожна з яких оподатковується за своєю ставкою, таким чином підвищення ставки діє лише для частини суми доходу, що перевищує певну межу. Складну прогресію називають також прогресією терасами чи каскадною прогресією. Вона забезпечує найбільшу плавність оподаткування (зростаючу зі збільшенням кількості розрядів та поступовістю збільшення ставок) та найбільш поширена у світі.
Існують також приховані системи прогресії, за яких фактична прогресія в оподаткуванні досягається не шляхом встановлення прогресивних ставок, а іншими методами, наприклад, неоднаковими сумами відрахувань для доходів, що входять до різних розрядів. І тут непропорційно буде змінюватися база оподаткування, отже, і податок.
У сучасних системах оподаткування вибір податкової прогресії пов’язані з поняттям дискреційного доходу – різниці між сукупним доходом і доходом, використовуваним задоволення першочергових потреб. Він визначає справжню платоспроможність особи. Зі зростанням сукупного доходу у ньому зменшується частка всіх життєво необхідних витрат та зростає частка дискреційного доходу. Тоді при пропорційному оподаткуванні сукупного доходу менш заможний платник поніс би важчий податковий тягар, ніж заможніший, т.к. частка дискреційного доходу в нього менша, а частка податку, що виплачується за рахунок цього дискреційного доходу, вища. Виникає необхідність градації податку відповідно до ієрархії потреб платника податків, яка вирішується за допомогою запровадження податкової прогресії.
