Обов’язкові резерви (Required Reserves) – кошти банків та інших фінансово-кредитних установ, які вони зобов’язані зберігати на кореспондентських рахунках у центральному банку як забезпечення певних напрямів своєї діяльності відповідно до нормативів обов’язкових резервів, встановлених центральним банком.
Обов’язкові резерви формуються банками у вигляді відрахувань від суми залучених коштів, до яких відносяться кошти, що враховуються на поточних, вкладних (депозитних) рахунках юридичних та фізичних осіб, а також залучені кошти, що належать юридичним та фізичним особам та відображені у балансі банку на інших рахунках бухгалтерського обліку. Обов’язковому резервуванню підлягають всі залучені банком кошти, крім коштів, залучених від банків-резидентів, міжнародних фінансових організацій, і навіть коштів, залучених за умов субординованого боргу.
Банки формують обов’язкові резерви, з встановлених нормативів обов’язкового резервування за зобов’язаннями за залученими банком засобах, загалом по зведеному балансу банку. Для банків встановлюється єдиний норматив обов’язкових резервів. У окремих випадках спеціалізованих банків можуть встановлюватися окремі нормативи обов’язкових резервів. Для різних видів зобов’язань можуть встановлюватися диференційовані нормативи обов’язкових резервів залежно від:
- термін залучення коштів;
- виду зобов’язань у розрізі валют (у т.ч. у банківських металах);
- суб’єктів (юридичні, фізичні особи).
Резервування та зберігання банками коштів обов’язкових резервів здійснюється у гривні на окремому рахунку у Національному банку 3203 «Кошти обов’язкових резервів, перераховані банками» у розмірі 100% від суми обов’язкових резервів, сформованих за попередній звітний період резервування, яким є календарний місяць.
Національний банк використовує нормативи обов’язкових резервів як монетарний інструмент регулювання обсягів грошової маси в обігу та управління грошово-кредитним ринком. Обов’язкові резерви є механізмом регулювання рівня ліквідності банківської системи. Резервні вимоги встановлюються з метою обмеження чи стимулювання кредитних можливостей банків та підтримки на певному рівні обсягів грошової маси в обігу (через так званий банківський мультиплікатор).
Залежно від стану грошово-кредитного ринку та прогнозу його подальшого розвитку Правління Національного банку України приймає окремі рішення щодо:
- звітний період резервування;
- нормативів обов’язкового резервування;
- складу зобов’язань банку (об’єкта резервування), щодо яких встановлюються нормативи обов’язкового резервування;
- обсягу обов’язкових резервів, що має щоденно початку операційного дня зберігатися на кореспондентському рахунку банку Національному банку;
- граничної кількості випадків недотримання банками щоденних залишків обов’язкових резервів на кореспондентському рахунку за окремі дні протягом певних звітних періодів резервування
поспіль; - розміру процентної плати за залишками коштів обов’язкових резервів, перерахованих банками окремий рахунок у Національному банку.
Нормативи обов’язкового резервування на формування банками обов’язкових резервів на поточний момент (діють з 31.12.2014 р.) становлять:
- за вкладами (депозитами) юридичних та фізичних осіб у національній та іноземній валютах строком до запитання та коштами на поточних рахунках – 6,5%;
- за терміновими коштами та вкладами (депозитами) юридичних та фізичних осіб у національній та іноземній валютах – 3,0%.
Нормативи обов’язкових резервів у різних країнах різні та визначаються залежно від економічної ситуації, рівня розвитку грошового ринку та банківської системи. У більшості країн за залишками коштів, що формують обов’язкові резерви, центральні банки сплачують банкам певний відсоток. Наприклад, у системі ЄЦБ ця плата встановлена у розмірі 1% річних. З 2 жовтня 2009 року Національний банк України нараховує за залишками коштів обов’язкових резервів, перерахованих банками на окремий рахунок у Національному банку, доходи у розмірі 30% від облікової ставки за умови дотримання банком порядку формування та зберігання обов’язкових резервів.
(Див. Грошово-кредитна політика, Резерви).
