Паритет купівельної спроможності (Purchasing Power Parity, РРР) – співвідношення купівельної спроможності окремих валют для певної групи товарів та послуг у двох країнах. Вважають, що ідея паритету купівельної спроможності була висунута ще в 1556 Мартіном де Аспікуете Наварро, а основи концепції заклав Ж. Боден. Пізніше її досліджували Д. Рікардо та Д. Юм, а в остаточному варіанті вона була сформульована лауреатом Нобелівської премії Ірвінгом Фішером (1867-1947). Згідно з теорією паритету купівельної спроможності валютний курс змінюється настільки, наскільки це потрібно для того, щоб компенсувати різницю в динаміці рівня цін у різних країнах. Інакше кажучи, ціна одиниці одного й того ж товару в одній країні має відповідати ціні на цей товар в іншій країні, яка перерахована за поточним валютним курсом.
Наприклад, при заниженні курсу японської ієни щодо американського долара японські товари в США коштуватимуть дорожче, а американські в Японії — дешевші. З відпливом доларів за кордон відбувається падіння цін на товари на внутрішньому ринку країни та підвищення цін за кордоном разом із одночасним збільшенням попиту на товари на внутрішньому ринку. Це, у свою чергу, сприятиме підвищенню цін чи підвищенню курсу валюти. Такий процес може відбуватися доти, доки обидві валюти не досягнуть певної пропорції, яка б відображала збалансованість цін на той самий товар у різних країнах. Оскільки різна купівельна спроможність валют (оцінюється на основі вартості «споживчих кошиків») призводить до їх переміщення туди, де на одиницю валюти можна придбати більше товарів та послуг, то курси валют, за інших рівних умов, врешті-решт мають прийти до рівності (паритету ) купівельної спроможності.
Щоб дана економічна модель застосовувалася практично, необхідно виконання низки умов. По-перше, витрати на переміщення товарів з однієї країни в іншу повинні бути мінімальними: низька ціна транспортування, відсутність мит тощо. По-друге, валюти мають бути вільно конвертованими, тобто у будь-якому обсязі обмінюватися одна на одну без державного регулювання, валютного контролю тощо.
Залежно від номенклатури товарів, які приймають до розрахунку, паритет купівельної спроможності може бути частковим (за обмеженим переліком товарів або товарних груп) або загальним (за валовим національним продуктом).
Існує кілька методів розрахунку паритету купівельної спроможності валют:
- зіставлення вартості порівняльного набору товарів та послуг (споживчого кошика) у різних країнах;
- індексний метод;
- розрахунок з урахуванням співвідношення витрат виробництва;
- розрахунок на основі співвідношення ефективних виробничих витрат – заробітної плати та продуктивності праці.
Прибічники теорії паритету купівельної спроможності вважають, що вирівнювання валютного курсу з урахуванням зіставлення купівельної спроможності валют відбувається автоматично, а умовах дії інших чинників. У зв’язку з тим, що формування валютного курсу належить до сфери міжнародних розрахунків і є одним із завдань грошово-кредитної політики центрального банку, можна вважати, що він є елементом теорії. На основі трансформації «рівняння обміну» І. Фішера паритет купівельної спроможності валют країн А та В можна висловити формулою:
PPP = (MB * VB * QA):(MA * VА * QB)
За таких умов валютний курс прямо пропорційний обсягу грошової маси та швидкості обігу грошей і обернено пропорційний обсягам виробництва, що дає підстави вважати його показником стану рівноваги національної економіки.
У зв’язку з різницею рівнів економічного та політичного розвитку різних країн, кліматичними, соціально-культурними особливостями тощо. оцінка та прогнозування валютних курсів на основі теорії паритету купівельної спроможності в сучасній економіці має обмежене практичне застосування, тому цей показник слід розглядати як одну із складових загального процесу курсоутворення.
Насправді теорія паритету купівельної спроможності не знаходить достатнього підтвердження, т.к. валютні курси, які визначаються попитом та пропозицією на валютних ринках, залежать також від таких факторів, як стан платіжного балансу країни, рівень інфляції, рівень процентної ставки, спекулятивні операції на валютних біржах, політика державного регулювання та ін. Крім того, багато товарів та послуг не потрапляють у зовнішньоторговельний оборот, тобто. їх відносні ціни не враховуються щодо валютного курсу.
Найпростіший варіант розрахунку курсів валют за паритетом купівельної спроможності є так званим індексом бігмака — показником, запровадженим журналом The Economist і що дозволяє порівняти котирування, виходячи з вартості основного продукту ресторану швидкого обслуговування.
(Див. Валютна політика, Режим валютного курсу).
