Планування

Планування (planning) — одне із складових елементів управління, полягає у створенні та практичному здійсненні планів, визначальних майбутнє стан економічної системи, шляхів, методів і засобів його досягнення. Крім того, виділяється планування окремих видів ресурсів, наприклад, фінансове планування, соціальне планування.

Планування – розробка планів економічного та соціального розвитку, а також комплексу практичних заходів щодо їх виконання. На мікроекономічному рівні постає як внутрішньовиробниче, внутрішньофірмове планування. На макроекономічному рівні — важливий елемент системи управління суспільством та засіб здійснення соціально-економічної політики держави.

Планування – процес розробки планів розвитку економічних об’єктів різного рівня. У широкому значенні слова включає також процеси організації здійснення планів, коригування планів та контролю за їх виконанням.

Розрізняють індикативне та директивне планування. Індикативне планування полягає у визначенні економічних пріоритетів. Індикативний план має рекомендаційний характер. Він доповнюється набором економічних інструментів, покликаних стимулювати його (податкова, кредитно-грошова політика та інших.). Головні переваги індикативного планування – зниження невизначеності після прийняття рішень, збільшення стабільності національної економіки. Індикативне планування найбільше розвинене у Франції. Планування на мікрорівні (внутрішньофірмове планування) може бути спрямоване на досягнення кінцевих результатів (здійснення інвестиційних проектів з метою успішного розвитку підприємства, освоєння нових технологій, видів продукції, сегментів ринку, каналів збуту, ефективного використання людських ресурсів тощо).

Директивне планування використовується у країнах з командно-адміністративною системою економіки та здійснюється з єдиного державного центру. План у разі обов’язковий до виконання і має силу закону. Планування у директивній формі притаманне централізовано керованій економіці, де провідну роль відіграють державні плани. У державах централізовано запланованої економіки з ієрархічною структурою управління народним господарством планування будується за ієрархічним принципом. При цьому центральні органи управління переважно зосереджуються на визначенні найважливіших пропорцій суспільного виробництва та обмеженої кількості натуральних, вартісних та трудових показників.

В економіці ринкового типу набагато більш поширене планування на рівні компаній, фірм, яке часто має індикативний, орієнтуючий характер.

Основні засади планування:

1. Принцип обґрунтованості цілей та завдань підприємства. При цьому виділяють цілі:
   • господарсько-економічні, що забезпечують ефективність виробництва;
   • виробничо-технологічні, що визначають функціональне призначення підприємства;
   • науково-технічні, які забезпечують науково-технічний прогрес;
   • соціальні, які забезпечують задоволення соціально-побутових та культурних потреб працівників підприємства;
   • екологічні, які забезпечують виготовлення екологічно чистої продукції без негативного на довкілля.
2. Принцип системності. Він означає, що планування представляє цілу систему планів та охоплює всі сфери діяльності підприємства;
3. Принцип науковості. Вимагає врахування перспектив науково-технічного прогресу та застосування науково обґрунтованих прогресивних норм використання всіх видів ресурсів;
4. Принцип безперервності. означає паралельне поєднання поточного та перспективного планування;
5. Принцип збалансованості плану. Вказує на кількісну відповідність між взаємопов’язаними розділами та показниками плану, між потребами в ресурсах та їх наявністю;
6. Принцип директивності. Відповідно до нього план набуває чинності закону всім підрозділів підприємства після затвердження його керівником підприємства.

Найважливішими цілями, які переслідуються у плануванні для підприємства, зазвичай, є: прибуток від реалізації продукції, прибуток і частка над ринком.

Планування – орієнтований у майбутнє систематичний процес прийняття рішень. Розрізняються: поточне планування, середньострокове та довгострокове перспективне планування, цільове планування.

Довгострокове планування зазвичай охоплює трирічний або п’ятирічний періоди та визначає загальну стратегію підприємства в рамках, «продукт-ринок». При складанні плану вивчаються варіанти розширення виробництва та зниження витрат. Прогнозуються зміни у номенклатурі продукції та уточнюється політика у функціональних сферах. Результатом цього плану є формулювання довгострокових цілей, складання довгострокових проектів та прийняття довгострокової політики в основних галузях.

Середньострокове планування (Від 2 до 3-х років) враховує можливості всіх підрозділів на основі їхньої власної оцінки. Розробляється план підприємства з маркетингу, план виробництва, план праці та фінансовий план.

Поточне планування зазвичай розраховано на рік, півроку, квартал, місяць і включає обсяги виробництва, план праці та заробітної плати, планування матеріально-технічного забезпечення, собівартості, прибутку, рентабельності тощо.

За характером доведення планових завдань до виконавця можливі три види планів:

1. імперативний планщо централізовано встановлює точні завдання всім виробничим осередкам;
2. нормативний плану якому централізовано визначаються знеособлені нормативи, наприклад, ціни;
3. змішаний планщо поєднує елементи імперативного плану (щодо найбільших рішень, пропорцій та темпів) з елементами нормативного плану, що дають певну свободу дій виробничим осередкам у ринкових умовах.

У плануванні використовуються як економіко-математичні, балансові методи, і експертні оцінки. У плануванні використовуються такі основні методи:

• нормативний – на основі прогресивних норм використання ресурсів;
• балансовий – цілеспрямоване узгодження напрямів використання ресурсів із джерелами їх утворення (надходження) по всій системі взаємопов’язаних матеріальних, фінансових та трудових балансів;
• екстраполяції – виявлені у минулому тенденції розвитку підприємства поширюються на майбутній період;
• інтерполяції – підприємство встановлює ціль у майбутньому і, виходячи з неї, визначає проміжні планові показники;
• факторний – на основі розрахунків впливу найважливіших факторів на зміну планових показників;
• матричний – шляхом побудови моделей взаємозв’язків між виробничими підрозділами та показниками;
• економіко-математичного моделювання та інші.

Планування включає прийняття планових рішень уповноваженими те що органами, особами.