Політика антикризового фінансового управління

Політика антикризового фінансового управління (anticrizis financial policy) – частина загальної фінансової стратегії підприємства, що полягає у розробці системи методів попередньої діагностики загрози банкрутства та “включення” механізмів фінансового оздоровлення підприємства, що забезпечують його вихід із кризового стану.

Реалізація політики антикризового фінансового управління підприємством за загрози банкрутства передбачає:

1. періодичне дослідження фінансового стану підприємства з метою раннього виявлення ознак його кризового розвитку, що спричиняють загрозу банкрутства (див. Діагностика банкрутства);
2. визначення масштабів кризового стану підприємства, яке може ідентифікуватися як “легка криза”, “глибока криза” та “катастрофа” (див. Масштаб кризового фінансового стану);
3. вивчення основних факторів, що зумовили (і що зумовлюють у майбутньому періоді) кризовий розвиток підприємства. У процесі вивчення такі фактори групуються за основними визначальними ознаками; досліджується ступінь впливу окремих факторів на форми та масштаби кризового фінансового стану підприємства; прогнозується розвиток основних факторів, що мають такий негативний вплив (див. Фактори кризового фінансового розвитку);
4. формування цілей та вибір основних механізмів антикризового фінансового управління підприємством при загрозі банкрутства. Цілі та механізми антикризового фінансового управління повинні відповідати масштабам кризового стану підприємства та враховувати прогноз розвитку основних факторів, що визначають загрозу банкрутства. З урахуванням цих умов фінансовий менеджмент на даному етапі може бути спрямований на реалізацію трьох важливих цілей: забезпечення фінансового оздоровлення підприємства за рахунок реалізації внутрішніх резервів господарської діяльності; досягнення фінансового оздоровлення підприємства за рахунок зовнішньої допомоги та часткової його реорганізації; припинення господарської діяльності та початок процедури банкрутства (у зв’язку з неможливістю фінансового оздоровлення). Відповідно до цих цілей формуються і відповідні системи механізмів фінансового управління підприємством при загрозі банкрутства, які становлять утримання наступних етапів розробки політики;
5. запровадження внутрішніх механізмів фінансової стабілізації підприємства. Ці механізми покликані забезпечити реалізацію термінових заходів щодо відновлення платоспроможності та відновлення фінансової стійкості підприємства за рахунок внутрішніх резервів. Вони засновані на послідовному визначенні моделей управлінських рішень, що вибираються відповідно до специфіки господарської діяльності підприємства та масштабів кризових явищ у його розвитку. У системі кризового фінансового управління цьому напряму політики приділяється першочергова увага (див. Внутрішні механізми фінансової стабілізації);
6. вибір ефективних форм санації підприємства. Якщо масштаби кризового фінансового стану підприємства не дозволяють вийти з нього за рахунок реалізації внутрішніх резервів, підприємство змушене вдатися до зовнішньої допомоги, яка зазвичай набуває форми його санації. Санація підприємства може проводитися як до, і у процесі провадження справи про банкрутство. У першому випадку підприємство може виступити ініціатором своєї санації та вибору її форм. У процесі санації необхідно обґрунтувати вибір найефективніших її форм для того, щоб у якомога коротші терміни досягти фінансового оздоровлення та не допустити оголошення банкрутства підприємства (див. Санація);
7. фінансове забезпечення ліквідаційних процедур під час банкрутства підприємства. Найчастіше таке забезпечення носить вимушений характері і реалізується законодавством. Здійснення ліквідаційних процедур буде за прийняттям рішення арбітражного суду про визнання підприємства банкрутом (випадки самоліквідації, не пов’язані з фінансовими причинами та банкрутством підприємства, у політиці антикризового фінансового управління не розглядаються). Фінансове забезпечення ліквідаційних процедур пов’язане з розробкою відповідного бюджету, підготовкою активів до реалізації, забезпеченням задоволення вимог кредиторів за рахунок майна, що реалізується (див. Ліквідаційні процедури при банкрутстві, Черговість задоволення вимог кредиторів).