Політика управління необоротними активами (non-current assets management policy) – частина загальної фінансової стратегії підприємства, що полягає у забезпеченні своєчасного їх оновлення та високої ефективності використання. Ця політика розробляється на підприємстві за такими основними етапами:
1. Аналіз необоротних активів підприємства. Цей аналіз проводиться з метою вивчення динаміки загального їх обсягу та складу, ступеня їх придатності, інтенсивності оновлення та ефективності використання у попередньому періоді.
2. Визначення розміру потреби у прирості необоротних активів. Принципова формула для визначення необхідного приросту необоротних активів (загалом і в розрізі окремих видів) має такий вигляд:
ΔВА = ПОва - Нва + Вф + Вм
де ΔВА – потреба у прирості необоротних активів у майбутньому періоді;
ПЗва — загальна потреба у необоротних активах підприємства відповідно до планованого обсягу його виробничо-комерційної діяльності на кінець періоду, що розглядається;
Нва – Наявність необоротних активів на початок аналізованого періоду;
Вф – передбачуване вибуття необоротних активів у аналізованому періоді у зв’язку з їх фізичним зносом;
Вм — передбачуване вибуття необоротних активів у аналізованому періоді у зв’язку з їх моральним зносом.
У фінансовому менеджменті визначення розміру потреби у прирості необоротних активів (загалом і в розрізі основних фондів та нематеріальних активів) здійснюється лише у вартісних показниках (у виробничому менеджменті вищенаведена формула може бути використана і для розрахунку приросту окремих видів активів у натуральних показниках).
3. Визначення форм задоволення потреб у прирості окремих видів необоротних активів. Потреба у цьому прирості може бути задоволена двома основними способами:
- шляхом придбання нових видів необоротних активів у власність підприємства (сюди належить і будівництво власних будівель, приміщень, споруд);
- шляхом їхньої оренди (лізингу).
Критерієм прийняття управлінських рішень у кожному конкретному випадку є порівняння ефективності грошових потоків за кожною з цих форм (див. Оренда).
4. Забезпечення підвищення ефективності використання необоротних активів. Зростання ефективності використання необоротних активів дозволяє скоротити потребу в них, оскільки між цими двома показниками існує зворотна залежність. Отже, заходи щодо забезпечення підвищення ефективності використання необоротних активів можна як заходи щодо скорочення потреби у позиковому капіталі та підвищення темпів економічного розвитку підприємства з допомогою раціональнішого використання власних фінансових ресурсів.
5. Формування оптимальної структури джерел фінансування необоротних активів. Це фінансування зводиться до двох варіантів. Перший грунтується на тому, що весь обсяг необоротних активів, що формуються, фінансується виключно за рахунок власного капіталу. Другий із них заснований на змішаному фінансуванні необоротних активів за рахунок власного та довгострокового позикового капіталу. З урахуванням сформованої структури джерел розробляється баланс фінансування необоротних активів.
