Виробничі пенсійні фонди у розвинених країнах — фонди, створювані окремими підприємствами чи його об’єднаннями з підвищення рівня пенсійного забезпечення, здійснюваного у межах систем обов’язкового пенсійного страхування. Виробничі пенсії, як правило, займають 2-е місце у загальній пенсійній системі країн та на 20-40% доповнюють дохід пенсіонерів після припинення ними трудової діяльності.
Створення та функціонування виробничих пенсійних фондів регулюється трудовим законодавством та положеннями статутів підприємств. Трудове законодавство регулює договір найму, який визначає відповідальність роботодавців щодо виконання пенсійних зобов’язань. Розрізняють два способи освіти виробничих пенсійних фондів.
Перший метод полягає у встановленні пенсійних програм:
- індивідуальними чи груповими угодами роботодавця та працівників підприємств;
- угодою роботодавця та ради робітників;
- тарифними угодами роботодавців або їх асоціацій із профспілками.
Хоча основу створення виробничих пенсійних фондів та його використання у розвинених країн лежать одні й самі принципи, у країні є свої національні особливості. Так, у США виробничі пенсійні фонди створюються за рахунок страхових внесків роботодавців та працівників підприємств. Працівники підприємств отримують декларація про пенсійне забезпечення після роботи цьому підприємстві щонайменше 5 років.
У всіх країнах внески, що сплачуються у виробничий пенсійний фонд, не спрямовуються на виплати поточних пенсій, а інвестуються переважно у цінні папери. У близько 40% коштів фондів міститься у цінних паперів; 25% – у боргові інструменти фінансового ринку; 5-7% складають готівку та високоліквідні активи; Інші кошти вкладаються у нерухомість, в інвестиції там і т.п.
У Німеччині кількість застрахованих осіб за лінією виробничого страхування становить близько 10 млн. осіб; пенсії за цією системою отримують близько 2,5 млн. чоловік, а загальна сума виплат становить близько 20-25 млрд. євро. При цьому страхові внески до виробничого пенсійного фонду переважно сплачують лише роботодавці, які включають кошти для виплати виробничих пенсій у баланс підприємств, у «книгу резерву». Підприємці, як і разі державних пенсій, виступають формальними платниками внесків, оскільки включають в витрати виробництва.
Другий спосіб освіти виробничих пенсійних фондів (у Німеччині) передбачає створення «пенсійної каси», яка у ролі самостійної юридичної особи, що є некомерційну організацію взаємного страхування. У пенсійні каси 2/3 коштів вносять роботодавці та 1/3 – Працівники підприємств.
З метою фінансування виробничих пенсій застосовуються також «каси взаємодопомоги», які мають спеціальний юридичний статус, та «прямий захист», за якого роботодавець набуває поліс групового чи індивідуального страхування життя працівників.
Загальна ставка страхового внеску більшості виробничих пенсійних програм у Німеччині становить 5-7% заробітку (за низкою програм 2-3%). Пенсійні права набуваються працівниками починаючи з 35-річного віку та після 10 років участі у програмі або після 12 років служби на підприємстві при 3 роках участі у програмі.
