Рефінансування (Refinancing) – операції з надання банкам кредитів у встановленому Національним банком порядку. Основною метою рефінансування є регулювання ліквідності банків відповідно до виконання Національним банком функції кредитора останньої інстанції. Для цього Національний банк використовує такі кредити рефінансування:
- постійно діюча лінія рефінансування надання банкам кредитів овернайт;
- кредити рефінансування на строк до 90 днів;
- стабілізаційні кредити
На основі постійно діючої лінії рефінансування Національний банк здійснює підтримку короткострокової (миттєвої) ліквідності банку в національній валюті шляхом надання кредиту:
- під забезпечення державними облігаціями України (крім облігацій зовнішньої державної позики) чи депозитними сертифікатами;
- без забезпечення (бланковий кредит).
Рефінансування складає основі укладання банком генерального кредитного договору. Умовою розгляду заявки банку отримання бланкового кредиту овернайт є його згоду застосування Національним банком режиму блокування коштів у кореспондентському рахунку банку-позичальника у сумі наданого кредиту та відсотків користування ним терміном до його повернення. Національний банк щодня електронною поштою оголошує банкам відсоткові ставки за кредитами овернайт наступного робочого дня, розмір яких може бути диференційованим залежно від забезпечення.
У разі потреби у підтримці ліквідності банк може протягом будь-якого робочого дня подати до Національного банку одну заявку на отримання кредиту овернайт. Банк може звернутися із заявкою з 9.00 до 11.00 (заявки задовольняються до 14.00) та з 14.00 до 16.30 (заявки задовольняються до 17.00). Повернення банком кредиту здійснюється наступного робочого дня до певного часу одночасно з відсотковою платою.
Рефінансування банків на строк до 90 днів здійснюється шляхом проведення кількісного чи відсоткового тендеру. Повідомлення про проведення тендеру надсилається щотижня електронною поштою. Тендери проводяться щосереди з такою періодичністю:
- три середовища поспіль – рефінансування на строк до 14 днів;
- одне середовище – рефінансування терміном до 90 днів.
На початку року Національний банк оголошує графік проведення тендерів щодо регулювання ліквідності банків. Залежно від ситуації на грошово-кредитному ринку та стану ліквідності банків Національний банк може змінювати періодичність та черговість проведення тендерів, а також оголошувати позачергові тендери.
Кількісний тендер – тендер, на якому Національний банк заздалегідь встановлює процентну ставку рефінансування, за якою банки можуть отримати кредити рефінансування або розмістити у Національному банку кошти. Сума коштів, запропонована для рефінансування чи розміщення, може оголошуватися чи оголошуватися. Розподіл кредитів під час проведення кількісного тендеру здійснюється відповідно до заявки до закінчення суми, запропонованої цей тендер. Якщо запропонованої на кількісному тендері суми замало задоволення всіх заявок банків, то кошти за оголошеною ціною розподіляються між усіма банками пропорційно поданим заявкам.
Відсотковий тендер — тендер, під час якого банки у своїх заявках під час звернення до Національного банку відзначають відсоткову ставку, за якою вони погоджуються отримати кредит рефінансування або розмістити кошти. На процентному тендері заявки задовольняються відповідно до зниження запропонованої в них процентної ставки, починаючи з найвищої, і надалі поступово до закінчення запропонованого обсягу кредитів або задоволення всіх заявок банків. Якщо два або більше учасників процентного тендеру пропонують однакову процентну ставку, а обсяг кредитів недостатній для задоволення всіх заявок банків з однаковою процентною ставкою, то кошти пропорційно розподіляються між цими банками.
Національний банк приймає рішення про рефінансування, якщо банк відповідає таким вимогам:
- термін діяльності банку – не менше одного року після отримання ліцензії на здійснення банківських операцій та відповідного письмового дозволу;
- має ліцензію на здійснення банківських операцій та письмовий дозвіл, у т.ч. за операціями з валютними цінностями та з цінними паперами за дорученням клієнтів або від свого імені;
- має активи, які можуть бути прийняті у заставу;
- своєчасно погашає отримані від Національного банку кредити та сплачує відсотки, а також є платоспроможним.
Залежно від стану грошово-кредитного ринку Національний банк може встановлювати додаткові вимоги до інструментів, термінів рефінансування, видів та сум забезпечення кредиту, частоти звернень тощо.
Національний банк здійснює рефінансування банків шляхом проведення тендерів лише за відповідне забезпечення. Національний банк у повідомленні про проведення тендеру, виходячи із ситуації на грошово-кредитному ринку, визначає перелік видів забезпечення. Забезпеченням кредитів рефінансування може бути:
- державні облігації України;
- депозитні сертифікати;
- цінні папери Державної іпотечної установи;
- іноземна валюта (долари США, євро, англійські фунти стерлінгів, швейцарські франки, японські єни);
- звичайні іпотечні облігації;
- облігації місцевих позик;
- облігації підприємств (крім цільових);
- векселі суб’єктів господарювання-резидентів (в окремих випадках та нерезидентів);
- векселі банків, авальовані іншим банком;
- гарантії іншого банку-резидента.
Національний банк може приймати рішення про прийняття як забезпечення кредиту однорідної чи змішаної застави. Перелік цінних паперів, які можуть прийматися як забезпечення кредитів рефінансування, визначається та оголошується щокварталу.
Процентна ставка за кредитами рефінансування (ставка рефінансування) визначається на основі облікової ставки та залежно від терміну та виду рефінансування і не може бути меншою, ніж облікова ставка. На процентному тендері заявки банків задовольняються відповідно до зниження запропонованої в них процентної ставки, починаючи з найвищої, і далі поступово до закінчення запропонованого Національним банком обсягу кредитів або задоволення всіх заявок банків. Ставка рефінансування протягом кредитного договору не підлягає коригуванню. Процентні ставки з операцій рефінансування та результати їх проведення Національний банк оголошує щоденно.
(Див. Грошово-кредитна політика, Ліквідність банківської системи).
