Таргетування інфляції (Inflation Targeting) – монетарний режим, що передбачає відповідальність центрального банку за дотримання проголошеного значення офіційного показника інфляції (таргету) протягом певного періоду часу. Відповідальність центрального банку обумовлена можливістю використання всього переліку інструментів монетарної політики у разі загрози недотримання певного значення таргету.
Таргетування інфляції характеризується публічним проголошенням офіційної кількісної мети за рівнем інфляції (або його інтервалу) на середньострокову перспективу та діями центрального банку, спрямованими на приведення існуючої інфляції до її цільового показника за допомогою відсоткової ставки та інших інструментів монетарної політики.
Основними елементами монетарного режиму таргетування інфляції є:
- визначення центральним банком стабільності цін головним завданням монетарної політики та встановлення чітких кількісних показників рівня інфляції;
- використання центральним банком усіх інструментів монетарної політики задля досягнення поставленої мети;
- – високий рівень операційної незалежності центрального банку;
- відповідальність центрального банку за досягнення встановленого цільового показника інфляції;
- проведення монетарної політики на основі оцінки інфляційного тиску та інфляційних очікувань.
Таргетування інфляції вважають за ефективний монетарний пристрій, використання якого сприяє забезпеченню цінової стабільності. Вперше таргетування інфляції було введено у Новій Зеландії у 1989 р. та у класичному вигляді його використовують 26 центральних банків. Окремі центральні банки, зокрема ЄЦБ, ФРС, Банк Японії, Швейцарський національний банк ще не перейшли повністю на використання таргетування інфляції, а використовують лише окремі його елементи. Дослідження МВФ свідчать, що в розвинених країнах рівень інфляції підтримується на цільовому рівні або в межах встановленого діапазону на рівні 1-3%, а в країнах з ринками, що розвиваються, – на рівні 3-6%. Жодна з країн, яка запровадила зазначений монетарний устрій, надалі не відмовилася від нього.
Таргетування інфляції розглядають переважно як складову монетарної політики центрального банку чи режим монетарного устрою. Основними технічними параметрами таргетування інфляції є:
- горизонт таргета, під яким розуміють тимчасовий лаг, протягом якого центральний банк за допомогою інструментів монетарної політики має утримувати значення таргету. Як правило, горизонт таргетування є комбінацією середньо- та короткострокового періоду, що складається з цільового орієнтиру на середньостроковий період (близько 3 років) у поєднанні із щорічним проголошенням значення таргету;
- вид таргету – обраний для таргетування один із показників інфляції -індекс споживчих цін або показник “базової” інфляції;
- числова інтерпретація таргета — вибір точного числового значення чи діапазону, у якого допускаються коливання таргета. Жорстка числова ідентифікація таргета виявляється у оголошенні конкретного значення інфляції і й у розвинених країн (Великобританія, Норвегія, ЄС). Наприклад, в Огляді монетарного режиму Великобританії зазначено, що «інфляція вище 2% так само неприпустима, як і значення, що знаходяться нижче за цей рівень»;
- система підзвітності та відповідальності центрального банку.
Починаючи з 2000-х років, країни з ринками, що розвиваються, поступово переходять до використання режиму таргетування інфляції або його гнучкого варіанту, який передбачає досягнення цільового показника інфляції в середньостроковій перспективі — 2-3 роки. Це дозволяє поєднувати реалізацію головної мети монетарної політики з вирішенням інших завдань, зокрема із забезпеченням макроекономічної та фінансової стабільності.
(Див. Грошово-кредитна політика, Процентна політика).
