Теорія довгих хвиль (циклів) (long wave (cycle) theory) – концепція (уявлення) про існування великих тимчасових (50–60 років) циклів кон’юнктури економіки, основу яких лежать коливання товарних цін. Творцем теорії довгих хвиль (циклів) вважається Микола Дмитрович Кондратьєв (1892-1938), який створив теорію, за допомогою якої можна описати всі види циклічності в економіці (як короткі 2-3 роки, так і середні 7-11-річні цикли) з метою прогнозування її розвитку на різні періоди та створення основ реального планування.
Перша стадія циклу теорії довгих хвиль по Кондратьєву – «фаза капиталоголодания», що супроводжується наростанням темпи зростання виробництва, зростанням зайнятості у обробній промисловості та сфері послуг за збереження зайнятості сільському господарстві, збільшенні інвестицій у видобувну промисловість, зростанні ставок позичкового відсотка і вивезення капіталу ( насичення інвестиційного попиту).
Наступна стадія циклу – «фаза капіталонасичення» – характеризується зростанням безробіття, зниженням темпів переходу зайнятих із сировинних галузей у обробну промисловість та сферу послуг, скороченням вивезення капіталу, низьким рівнем позичкового відсотка. Народногосподарська активність, за Кондратьєвим, пов’язана зі зміною цін на ресурси. Цей висновок ґрунтується на аналізі багаторічних статистичних даних, що характеризують економіки Великобританії, Франції, США та Німеччини за 10 параметрами (в т.ч. національний капітал, чисельність населення, виробництво засобів виробництва, заробітна плата, відсоток на капітал, сума земельної ренти, розміри накопиченого) капіталу). Показники розбиті на дві групи. Перша – утворює фонди: чисельність населення, самодіяльний капітал та ін. Друга – потоки: відсоток на капітал, сума земельної ренти тощо.
При обробці даних виявлення основних трендів з динамічних рядів Кондратьєв використовував метод найменших квадратів, а оцінки середніх і коротких коливань – метод ковзних середніх. Зміна кон’юнктури економіки описувалося Кондратьєвим так: підвищувальна хвиля 1780-1810 – зниження кон’юнктури 1810, 1817 і далі до 1844-1851; підвищення – 1844-1851 по 1870-1875; зниження 1870 по 1890-1896; підвищувальна хвиля 1890-1896 по 1914-1920. Фактично підвищення кон’юнктури справді спостерігалося до 1914–1920, після чого до 1939–1945 – стадія зниження, та був до 1967–1973 – поліпшення кон’юнктури економіки. Наступний після спаду, що тривав з 1967-1973 по 1982-1985, підйом припав на 1982-1985.
По Кондратьєву, поява великих циклів кон’юнктури викликається оборотом основного капіталу з великим терміном служби, накопиченням вільного фінансового капіталу та науково-технічним прогресом (НТП). Коливання заробітної плати та трансформації у зовнішній торгівлі пов’язані з коливаннями загального рівня товарних цін на світових ринках. Кризи надвиробництва розглядаються як частина змін загальної кон’юнктури. Праця, основний капітал та НТП у теорії Кондратьєва представлені як зовнішні (екзогенні) фактори економіки (хоча сучасна наука і вважає відповідними реальності моделі, в яких такі фактори розглядаються як внутрішні (ендогенні), але досі жодна з подібних моделей не створена) .
Теорія довгих хвиль відображає процеси циклічності в економіці як один з процесів її саморегулювання за рахунок внутрішніх та зовнішніх факторів, причому їх розмежування та визначає особливості моделі, що застосовується. Ряд вітчизняних дослідників виявили зв’язок великих циклів з аграрними кризами та рентними відносинами, знайдено також зв’язок теорії довгих хвиль із життєвими циклами продуктів та галузей. Загальна норма прибутку як фактор, що викликає появу теорії довгих хвиль, розглядалася А. Полєтаєвим.
Ідеї Кондратьєва знайшли свій відбиток у роботах Р. Менша, До. Фрімена та інших економістів, які описують періодизацію нововведень та його впливом геть кон’юнктуру економіки. Після робіт Й. Шумпетера періодичність теорії довгих хвиль в економічній науці отримала назву хвиль Кондратьєва, хоча явних прихильників цієї теорії на Заході небагато. З її використанням у 60-ті роки будувався прогноз економічного потенціалу США на 70-ті роки. Теорію довгих хвиль використав Б. Діккенс для прогнозу розвитку Великої Британії.
Деякі факти, що з’явилися у світовій економіці, показали правоту Кондратьєва: винахід синтетичних матеріалів та мікропроцесорів, як зовнішні інноваційні фактори, викликав підвищувальну хвилю. Соціальні потрясіння, пов’язані теорією з підвищувальною хвилею, збігаються з передбачуваними термінами теорії довгих хвиль (2-а світова війна та революції у Східній Європі та Китаї – 40-ті роки; «спекотне» літо у Франції; «спекотна» осінь в Італії, протести проти расової дискримінації США – 60-ті роки; розпад СРСР – 1989–1991).
Офіційна економічна наука СРСР заперечувала теорію довгих хвиль на тій підставі, що її передбачення нівелюють кризи надвиробництва при капіталізмі, а прогнозовані теорією спади і підйоми виробництва суперечать догмі марксизму-ленінізму про неминучість краху капіталізму (сам Кондратьєв у 1930 р. був заарештований і помер. ).
Практика показала, що діловий цикл нерегулярний, розмах коливань та періодичність змінюються. Економічна теорія визнає:
- цикли Кітчина (3-5 років), що з’являються внаслідок лага між зміною попиту та введенням нових засобів праці;
- цикли Жюгляра (близько 12 років), які відбивають як національну, а й міжнародну кон’юнктуру;
- цикли С. Кузнеца (близько 20 років), як сплетіння різних циклів.
Введення антициклічної політики, розробленої Дж. М. Кейнсом, або державної політики індикативного планування у Франції з 1946 р. урядом де Голля, а також переключення державою прибуткових галузей з нових технологій на новітні (що практикується в Японії та Республіці Корея), призводять до того , Що замість циклічного розвитку економіки спостерігається «хвилясте», темпи зростання змінюються без криз, при цьому санує вплив спадів зменшується.
Синтез різних концепцій призводить до висновку, що теорія довгих хвиль – відображення особливостей еволюції ринкової системи з її нерівномірністю розвитку, диспропорціями, запізненням у відповідях на зовнішній вплив, ефектами вступу нових країн у світову господарську систему, а також появою таких нових явищ, як глобальні енергетичні , продовольчі, екологічні кризи. Теорія довгих хвиль – форма соціально-економічного розвитку ринкової системи, у якій фаза кризи є сануючою, оновлюючою, причому коливання кон’юнктури пов’язані з змінами як окремих економічних параметрів, а й чинників суспільної масової свідомості, ідеології та еволюції конфліктів інтересів різних соціальних груп.
