Третейський суд (arbitration court) – недержавний орган, який обирається сторонами для вирішення спору, що виникла між ними.
Принципи третейського суду відомі з античних часів. Ще Стародавню Грецію покликані за згодою обох сторін посередники могли або примирити суперечать, або вирішити суперечку винесенням рішення. У Стародавньому Римі суперечки могли вибрати третейського суддю, укласти приватний третейський договір. Особа, що прийняла на себе функції третейського судді, було виконати їх до кінця, а його рішення для сторін було остаточним.
Третейський суд – арбітраж для вирішення спорів у цивільній справі. Компетенція третейського суду полягає в угоді сторін («арбітражному угоді»). Законодавства більшості країн передбачають обов’язковість арбітражних угод.
Перевагами третейського розгляду зовнішньоторговельних угод є його дешевизна, менший формалізм і відносна швидкість діловодства, можливість включення до складу третейських суддів осіб (арбітрів), які мають технічні знання з спірного питання. Практика знає переважно два види третейського суду:
- «інституційний», який постійно діє;
- «ізольований», який створюється спеціально для розгляду спору у конкретній справі.
Умова про передачу справи до третейського суду у разі можливого у майбутньому суперечки з певним цивільним правовідносинам, включене до складу торгового договору чи зовнішньоторговельного контракту, називається «арбітражним застереженням».
Третейський суд – суд, який обирається сторонами, що сперечаються. Однак часто термін вживається стосовно арбітражних судів, що розглядають у тому числі суперечки із зовнішньоекономічних питань, наприклад, Постійний третейський суд у Гаазі, Лондонський міжнародний третейський суд та ін.
