Форми колективного інвестування — сукупність методів організації інвестиційного бізнесу, у яких грошові та інші кошти, вкладені інвесторами (переважно дрібними) у підприємство (фонд), акумулюються в пул під наглядом професійного керівника з метою їхнього подальшого вкладення різні фінансові інструменти для отримання прибутку.
Загальні риси фондів:
- кошти інвесторів залучаються шляхом розміщення цінних паперів чи укладання договорів (наприклад, договорів про довірче управління);
- інвестування зібраних коштів у цінні папери та інші фінансові активи, як основний вид діяльності управителя;
- більшість доходів у схемах колективного інвестування виходить у вигляді відсотків, дивідендів і доходів від угод з майном, що становить фонд;
- доходи (дивіденди, приріст вартості інвестиційних паїв та ін.), отримані від інвестування, розподіляються між інвесторами пропорційно частці вкладу кожного інвестора.
Ознаки, що відрізняють форми колективного інвестування з інших форм інвестування:
- особи, які вкладають свої кошти в колективні інвестиційні схеми, самі несуть ризики, пов’язані з інвестуванням (при цьому керівник зобов’язаний заздалегідь повідомити інвесторів про існуючий ризик знецінення вкладів, наприклад, у разі падіння ринку цінних паперів або інших обставин);
- керівник об’єднує кошти багатьох осіб (як фізичних, і юридичних), знеособлюючи окремі внески у єдиному грошовому пулі та середня цим інвестиційні ризики для учасників фонду;
- не передбачаються заздалегідь обумовлені фіксовані виплати інвесторам;
- інвестор, що у колективних інвестиційних схемах, поінформований про напрями інвестування зібраних коштів і має у зв’язку з цим можливість вибрати форму, що найбільше відповідає його інвестиційним перевагам.
Форми колективного інвестування виконують важливу соціально-економічну функцію, виступаючи фінансовими посередниками між реальним сектором економіки та дрібними (роздрібними) інвесторами. З одного боку, вони вирішують завдання консолідації заощаджень населення, професійного управління інвестиціями та диверсифікації ризиків, що виникають по цінних паперах. З іншого боку, інвестуючи кошти в цінні папери підприємств, форми колективного інвестування забезпечують фінансування реального сектора економіки, даючи можливість величезній кількості інвесторів володіти цінними паперами не безпосередньо, а опосередковано.
У світовій практиці прийнято виділяти два різновиди колективного інвестування:
- корпоративну (акціонерні інвестиційні фонди та інвестиційні компанії);
- договірну (пайові фонди або пайові трасти).
У першому випадку для об’єднання капіталу інвесторів використовується форма відкритого акціонерного товариства, у другому – договір між інвесторами та керуючим (договір колективного інвестування чи довірчого управління).
У свою чергу, всі форми колективного інвестування поділяються на:
- відкриті, тобто зобов’язані у будь-який час на вимогу інвесторів викуповувати свої акції чи паї;
- закриті, які зобов’язані здійснювати викуп акцій чи паїв.
Законодавство деяких країн передбачає можливість існування лише корпоративних (Мексика) або лише договірних (Німеччина, Швейцарія) форм колективного інвестування. В інших країнах законодавство припускає існування обох різновидів форм колективного інвестування (США, Великобританія, Франція, Польща).
До форм колективного інвестування у вітчизняній практиці відносяться:
- відкриті, інтервальні та закриті термінові пайові інвестиційні фонди;
- кредитні спілки;
- акціонерні інвестиційні фонди;
- недержавні пенсійні фонди;
- Інвестиційні банки.
Крім того, до форм колективного інвестування заведено відносити загальні фонди банківського управління.
