Емісія цінних паперів

Емісія цінних паперів – одне з джерел фінансових ресурсів, що залучаються для вирішення певних цілей. Вона використовується як державою, органами влади та управління, так і окремими юридичними особами, яким надано право випуску цінних паперів.

Емісія цінних паперів – встановлена ​​законом послідовність дій емітента щодо розміщення емісійних цінних паперів. Емісія цінних паперів може бути відкритою або закритою. Відкрита емісія цінних паперів – Розміщення цінних паперів серед усіх бажаючих (публічне розміщення). Закрита емісія цінних паперів – Розміщення цінних паперів серед обмеженого кола інвесторів.

Емісія, або випуск ринку, цінних паперів передбачає чотири етапи:

1. Ухвалення рішення про розміщення цінних паперів. Емісія державних цінних паперів перебуває у компетенції відповідного державного чи муніципального органу. Державні запозичення проводяться лише у межах існуючого бюджету. Рішення про емісію цінних паперів акціонерного товариства приймається радою директорів та затверджується загальними зборами акціонерів або безпосередньо загальними зборами акціонерів.
2. Державна реєстрація випуску емісійних цінних паперів у відповідній організації, що контролює ринок. У Росії це Федеральна служба з фінансових ринків, в Україні — Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку.
3. Розміщення емісійних цінних паперів.
4. Реєстрація звіту про підсумки випуску емісійних цінних паперів або подання до реєструючого органу повідомлення про підсумки випуску емісійних цінних паперів.

У ряді випадків процедура емісії цінних паперів може відрізнятись від стандартної. Так, наприклад, при заснуванні акціонерного товариства або реорганізації юридичних осіб, що здійснюється у формі злиття, поділу, виділення та перетворення, процедура емісії цінних паперів виглядає так:

1. ухвалення рішення про розміщення емісійних цінних паперів;
2. розміщення емісійних цінних паперів;
3. затвердження рішення про випуск та звіт про підсумки випуску емісійних цінних паперів;
4. одночасна державна реєстрація випуску та звіту про підсумки випуску емісійних цінних паперів.

Завдання, які вирішуються за допомогою випуску цінних паперів, можуть бути такими:

1. формування початкового капіталу акціонерного товариства за його створення;
2. внесення змін до статутних документів, пов’язаних із збільшенням статутного капіталу, а також дроблення чи консолідація раніше випущених цінних паперів;
3. реорганізація чи перетворення самої організації;
4. зміна прав, що надаються раніше випущеними цінними паперами;
5. залучення коштів шляхом збільшення капіталу з допомогою випуску додаткових акцій чи з допомогою позик над ринком облігацій.

Для позначення видів випусків акцій останніми роками у вітчизняній практиці часто використовуються терміни, привнесені з англійської. Сьогодні методи розміщення цінних паперів прийнято класифікувати так.

Первинне розміщення – Початкове розміщення акцій серед інвесторів.

IPO (initial public offering) – Публічне розміщення акцій нового або додаткового випуску необмеженому числу потенційних інвесторів.

SPO (secondary public offering) – публічне розміщення акцій, що належать існуючим акціонерам. Зазвичай, творцям компанії.

Вторинне розміщення – Розміщення додаткових випусків.

Follow-on (дорозміщення) – Розміщення акцій на додаток до тих, які вже звертаються на фондовій біржі або позабіржовому ринку.

Приватне розміщення (private placement) носить закритий характер, акції продаються обмеженій і найчастіше заздалегідь визначеній кількості осіб.

Діяльність на ринку цінних паперів щодо їх розміщення називається андеррайтингом. Професійний учасник ринку, який проводить випуск, – це андеррайтер, а той, хто розміщує – емітент.