Жиробанки – Кредитні організації, призначені для здійснення безготівкових розрахунків за допомогою переказів. Мають глибоке історичне коріння, що сягає середньовіччя. Тоді необхідність жиророзрахунків диктувалася потребою полегшити та спростити процес транспортування готівки, а також забезпечити захист від фальшивих монет.
Перші жиробанки з’явилися торік у Генуї (1586); Венеції (1587), Мілані (1593), Амстердамі (1609); Гамбурзі (1619); Нюрнберг (1621); Роттердамі (1635). Жиробанки того часу випускали так звані розрахункові монети, які прирівнювалися за вартістю до певної ваги срібного зливка, депонованого у банку, та використовувалися у бухгалтерських проводках з операцій переказу грошей.
З часом ініціатива у жирорахунках поступово перейшла до комерційних та центральних банків, поштової служби, організацій, які мали достатні капітали, філійною мережею для організації жиророзрахунків у регіонах та рамках національних кордонів.
Система рахунків «жиро» має суттєві переваги в країнах, що не мають добре розвиненої банківської системи. Отримавши офіційний дозвіл на надання таких послуг для всього населення, поштові відділення починають працювати навіть у тих районах, де немає банків. Відповідно просту, але дуже важливу послугу з конвертації коштів можуть використовувати комерсанти, торговці і фермери в малонаселених областях країни. Крім того, використання системи жиро не вимагає наявності поточного депозитного рахунку у відправника платежу, що робить ще більш доступною цю систему. Також функціонування системи поштових жиророзрахунків не потребує складних телекомунікаційних та комп’ютерних технологій. Однак системі «жиро» притаманні деякі з недоліків готівки, зокрема необхідність часто навідуватися до банку для отримання грошей та на пошту для їхнього відправлення.
Жиробанки – банки, які здійснюють безготівкові розрахунки між своїми клієнтами. Нині у зв’язку з появою комерційних та емісійних банків практично не зустрічаються, проте сучасні банки мають жировідділи. У Німеччині, наприклад, існують так звані регіональні жироцентралі, де здійснюються безготівкові іногородні розрахунки між вкладниками ощадних кас за жироприказами або розрахунковими чеками.
У ХХ столітті жиробанки у чистому вигляді практично втрачають своє значення, ліквідуються або перетворюються на розрахунково-касові центри приватних банків. Серед збережених на початку 90-х рр.:
- шведський Bankgiro, компанія, заснована комерційними та кооперативними банками, ощадними касами для здійснення міжбанківських переказів у великих сумах (з 1986 через термінал підключена до клірингового центру Ріксбанку – центрального банку Швеції);
- швейцарська фірма Telekurs AG, що займається обробкою платіжних документів при жиророзрахунках;
- британський National Girobank, який проводив жиророзрахунки у системі державної пошти до приватизації 1988 р.
У ФРН ощадкаси та розрахункові центри об’єднані в Deutscher Sparkassen-und Giroverband (Німецький союз ощадкас та розрахункових центрів).
Особливою формою комунальних установ банківського типу у ФРН є жироцентралі. Перша жироцентраль виникла у Німеччині 1908 року. У 1916 році утворена Єдина Німецька Жироцентраль. У 1917-1918 роках до неї приєдналися Німецький Союз Міст, Союз Прусських Земських Округ та Союз Великих Німецьких Сільських Спільнот. 1918 року об’єднана жироцентраль стала банком німецьких комунальних жиросоюзів. Загалом у Німеччині на початку 80-х років функціонувало 12 жироцентралей. Згодом вони були об’єднані у регіональні спілки.
Жироцентралі, крім організації жиророзрахунків, надають кредити муніципальним банкам, регіональним та місцевим органам влади у формі комунальних та іпотечних позик. Жиробанки надають лише короткострокові кредити.
У ФРН існують регіональні жироцентралі, завданням яких є здійснення іногородніх жиророзрахунків між вкладниками ощадних кас за їх розрахунковими чеками або жироприказами. Жироцентралі виконують також функції центральних банків, ощадних кас свого району, але водночас деякі кредитні функції.
