Зелена карта (green card) –
- угоду про взаємне визнання страхового покриття цивільної відповідальності власників засобів автотранспорту та про надання взаємної допомоги щодо врегулювання збитків, що виникають у міжнародному автотранспортному сполученні;
- свідоцтво, що дає дозвіл на проживання в США за певних умов.
Зелена картка – страховий поліс зі страхування відповідальності власників засобів автотранспорту, що діє на території країн-членів Угоди. Це означає, що якщо іноземним власником такого полісу завдано шкоди третій стороні в країні перебування, страхова компанія, до якої він звернувся, повинна повністю відшкодувати завдані або збитки, що виникли. Угода про зелену карту була оформлена в 1953 р. за рекомендацією Економічної та соціальної ради ООН.
Зелена карта – міжнародна система страхування цивільної відповідальності власників автотранспорту, що отримала назву за кольором документа, що підтверджує наявність такого страхування.
У 1949 р. у Лондоні страховики низки європейських країн заснували орган управління системи – Рада Бюро, функцією якого спочатку було надання через гарантійний фонд взаємної допомоги з врегулювання збитків потерпілим у дорожньо-транспортних пригодах (ДТП) у випадках, коли винна сторона не мала страхування зникла з місця події.
Система Зелена карта набула чинності з 1 січня 1953 р., а члени системи – 10 європейських держав (Бельгія, Великобританія, Греція, Данія, Ірландія, Італія, Люксембург, Нідерланди, ФРН, Франція) – уклали між собою угоду, засновану на типовій Лондонський зразок угоди.
У 1984 р. після внесення доповнень документ став називатися “Женевські рекомендації”. У ньому визначаються:
- основні поняття: член системи, страхувальник (особа, яка застрахована згідно з умовами договору та має чинне страхове посвідчення – Міжнародну карту автострахування), засіб автотранспорту, страховий поліс, ДТП, претензія та ін.;
- порядок видачі страхових документів, розгляду та врегулювання претензій;
- розміри витрат на ведення справ, порядок взаєморозрахунків між Бюро та інші положення системи.
Основні засади угоди:
- визнання державою, де тимчасово перебуває іноземна особа, страхове покриття її цивільної відповідальності, яку він несе як власник автотранспортного засобу;
- передача повноважень щодо врегулювання збитків страховиком іноземної особи національному страховику держави, на території якої завдано збитків.
У кожній країні – члені системи створюються Бюро, які забезпечують страхувальників страховими полісами «Зелена карта» і вирішують проблеми страхових збитків, що виникають на території цієї держави шляхом пред’явлення позовів у заподіянні шкоди до винних іноземців, які мають поліс Зеленої карти.
Умови функціонування міжнародної системи Зелена картка:
- держава визнає законність системи;
- національне законодавство містить положення щодо обов’язкового страхування цивільної відповідальності власників автотранспортних засобів;
- поліс «Зелена карта» надає страхове покриття на території іноземної держави – члена системи в обсязі законодавства цієї держави щодо обов’язкового страхування цивільної відповідальності власників автотранспортних засобів.
Міжнародна карта автострахування, або Зелена карта, є документом, що підтверджує наявність страхування цивільної відповідальності, випускається однією з європейських мов на вибір національного Бюро і містить усі необхідні відомості про автотранспортний засіб, його власника, умови страхування.
У разі ДТП власник зобов’язаний пред’явити Зелену карту представникам влади та повідомити постраждалу сторону адресу Бюро в країні відвідування, яке займатиметься врегулюванням претензії. Врегулювання збитків провадиться на основі взаємних розрахунків між національними Бюро – членами системи.
Страховик, який надав страхове покриття, зобов’язаний забезпечити виплату постраждалій стороні відповідно до вимог закону країни перебування. Відмова у страховій виплаті можлива на розсуд Бюро країни, в якій стався страховий випадок:
- якщо постраждалий може одержати компенсацію через органи соціального забезпечення;
- якщо збиток стався з вини особи, яка незаконно заволоділа транспортним засобом.
У 2016 році до системи «Зелена карта» входило 48 держав.
У деяких країнах збитки не лімітовані. Це означає, наприклад, якщо суд визнає необхідність довічного утримання сім’ї потерпілого, то страховій компанії доведеться його оплачувати.
У деяких країнах Африки та Азії діють свої міжнародні системи страхування, аналогічні Зеленій карті, а саме:
- Рожева карта – у 6 країнах Центральної Африки;
- Коричнева карта – у 14 країнах Африки;
- Помаранчева карта – в 19 арабських країнах Африки та Азії, в деяких з яких діє європейська Зелена карта.
