Взаємне страхування (mutual insurance) – організаційно-правова форма страхування, суть якої полягає в об’єднанні фізичних або юридичних осіб у товаристві взаємного страхування для захисту своїх майнових інтересів. При цьому кожен страхувальник стає одночасно і учасником такого товариства, яке є організацією некомерційного типу, оскільки не має на меті отримання прибутку. Цей спосіб страхового захисту базується, як правило, на професійній, комерційній чи територіальній єдності його учасників.
Причини, що викликають потребу у взаємному страхуванні:
- відсутність пропозицій на той чи інший вид страхових послуг із боку комерційних страховиків;
- незадоволеність якістю страхових послуг, що пропонуються на страховому ринку;
- прагнення забезпечити себе страховим захистом за більш низьких страхових внесків (що досягається скороченням накладних витрат за рахунок відсутності необхідності оплачувати послуги страхових посередників та безприбуткового проведення страхових операцій).
Угоди, у змісті яких проглядаються риси взаємного страхування, існували ще давнину. Ці угоди відносилися як до нерухомого майна, так і до торгових та позичкових угод. Їх сенс полягав у прагненні розосередити між усіма зацікавленими особами ризик можливої шкоди, коли на небезпеку наражаються спільні майнові інтереси. Найбільш яскраво взаємне страхування було розвинене в Стародавньому Римі, де воно широко, використовувалося в різних професійних спілках та колегіях. Однією з основних цілей таких колегій було забезпечення своїм членам гідного поховання, а також надання матеріальної підтримки у випадках хвороби, каліцтва тощо. Відповідно до існуючих правил члени професійної колегій при вступі до них сплачували одноразову суму платежу, а потім вносили щомісячні внески. У разі смерті члена колегії з її фонду спадкоємцям сплачувалася заздалегідь обумовлена сума. Аналогічне страхування проводилося у Стародавньому Римі у військових та релігійних організаціях. Середньовічний страхування також було характерно тим, що ще не відбулося відділення страховика від страхувальника, члени того чи іншого колективу страхували самі себе і не ставили за мету отримання прибутку, тобто страхові операції проводилися на принципах взаємного страхування. Найбільшого поширення таке страхування набуло країнах Західної Європи на X-XII ст.
У сучасному вигляді взаємне страхування почало формуватися у Європі і США у середині XVIII в. Перший взаємний страховий пул у разі пожежі було засновано США у 1752 р., а перша компанія взаємного страхування життя — у Великій Британії 1762 р.
Взаємне страхування – поширена форма проведення страхових операцій у багатьох країнах світу. Так, до 1990 р. кількість товариств взаємного страхування в країнах Західної Європи перевищила 2 тисячі, а в США становило близько 2 тис. На взаємне страхування припадало майже 90% ринку страхування життя в Японії, майже 60% – у США, більше 50% – у Канаді, майже 50% – у Великій Британії; у майновому страхуванні понад 50% ринку Швеції, понад 40% – Фінляндії, майже 30% – США. На принципах взаємного страхування, зокрема, працюють клуби морського страхування, що страхують громадянську відповідальність судновласників, багато найбільших товариств страхування життя, за ними страхуються фермери США та низки європейських країн. Відомі товариства взаємного страхування, які проводять страхування пенсії, страхування майна від вогню та інших небезпек, професійну відповідальність нотаріусів, лікарів, бухгалтерів, аудиторів.
Взаємне страхування є одним із трьох відомих методів створення страхових продуктів (поряд із самострахуванням та комерційним страхуванням).
Характерні ознаки методу взаємного страхування на етапі розвитку:
- об’єднання страхувальниками фінансових ресурсів у спеціально створеній організації-страховику для страхування власних майнових інтересів шляхом розкладання збитків між собою;
- формування страхового фонду, що перебуває у спільній власності всіх членів, за рахунок їх внесків;
- відсутність у кожного страхувальника окремо одноосібного права на розпорядження цим фондом та його використання;
- наявність у страхувальників прав та обов’язків щодо участі в управлінні, розпорядженні цим фондом та використанні коштів фонду;
- наявність у кожного із страхувальників матеріальної відповідальності за зобов’язаннями, пов’язаними із створенням страхових продуктів за рахунок коштів цього фонду;
- розподіл матеріальної відповідальності за зобов’язаннями, пов’язаними із створенням страхових продуктів, між страховиком та його страхувальниками.
При взаємному страхуванні кожна особа (юридична чи фізична) для страхування майнових інтересів об’єднує свої матеріальні ресурси з ресурсами інших осіб, які мають аналогічний намір щодо власних майнових інтересів. Таке об’єднання відбувається на основі домовленості його учасників про те, що з метою створення страхових продуктів вони беруть участь своїми коштами у формуванні страхового фонду.
Право власності кожного страхувальника (тобто кожного учасника створюваного співтовариства) на кошти, що вносяться до фонду, перетворюється на право спільної власності всього співтовариства страхувальників на кошти даного фонду. Це зумовлює право кожного страхувальника на участь у створенні страхових продуктів (тобто у формуванні страхового фонду, управлінні та розпорядженні ним) спільно з іншими страхувальниками. Наявність цих прав обумовлює наявність у кожного страхувальника відповідальності за страховими зобов’язаннями спільноти, яку він несе солідарно з іншими страхувальниками (членами спільноти). Таким чином, принцип взаємності проявляється через взаємні права на кошти страхового фонду та взаємну відповідальність за зобов’язаннями, пов’язаними з використанням цих коштів.
Особливість методу взаємного страхування у тому, що страхувальник є це й покупцем страхової послуги, і співвласником страхового фонду, створеного у межах відокремленого суб’єкта господарювання, здійснює взаємне страхування. Ця особливість проявляється, зокрема, у цьому, що взаємовідносин між страховиком і страхувальниками можуть формалізуватися над індивідуальних страхових договорах між страховиком і кожним із страхувальників, а статуті страховика.
З використанням методу взаємного страхування управління процесом виробництва страхових продуктів відбувається виходячи з рішень, прийнятих загальних зборах страхувальників чи його представників. Відповідальність за виконання зобов’язань із страхових виплат несе насамперед страховик в особі взаємної страхової організації. Однак, якщо коштів вже сформованого страхового фонду недостатньо для виконання страхових зобов’язань, всі члени такої організації (вони страхувальники) солідарно несуть субсидіарну відповідальність за її зобов’язаннями.
Взаємне страхування називається некомерційним оскільки страхувальники, є співвласниками фонду коштів, беруть участь у його створенні не з отримання прибутку на вкладений капітал, і з метою створення страхового продукту собі. Однак, якщо в результаті діяльності взаємної страхової організації має місце перевищення доходів над витратами, напрями витрачання такого перевищення визначаються загальними зборами страхувальників-членів цієї організації. Зазвичай, такі кошти витрачаються досягнення статутних цілей організації.
Історична та сучасна зарубіжна та вітчизняна практика показує, що метод взаємного страхування є основою діяльності взаємних страхових організацій, що мають різні організаційно-правові форми. На відміну від методу самострахування, при взаємному страхуванні страховий продукт створюється не одним страхувальником для власного використання, а співтовариством страхувальників для використання тими його членами, які мають на це право відповідно до заздалегідь досягнутих домовленостей. Відповідно при взаємному страхуванні страхувальник не є одночасно страховиком. Страховиком є взаємна страхова організація, зареєстрована у певній організаційно-правовій формі.
На сучасному страховому ринку взаємне страхування є альтернативою комерційного страхування. З одного боку, взаємне страхування звужує фінансово-економічне середовище комерційного страхування. Тому взаємне страхування комерційного страхування є конкурентом. З іншого боку, взаємне страхування прискорює розвиток страхових відносин, сприяє прогресу економіки та розширює загальне страхове поле, у тому числі й для комерційних страхових організацій. Крім того, взаємне страхування обслуговує страхові інтереси, де діяльність комерційних страховиків є збитковою або досить ризикованою.
Задля більшої конкурентоспроможності своїх страхових продуктів комерційні страховики знижують ними ціни, роблять страхування чеснішим. З іншого боку, посилення ролі ринку взаємного страхування спонукає комерційних страховиків розширювати кількість комерційних товарів, вдосконалювати технології страхування, забезпечувати комплексне страхове обслуговування тощо.
