Управління зовнішнім державним кредитом – Сукупність методів забезпечення повернення коштів, наданих на позиковій основі іноземним державам. Передбачає двосторонні дії кредитора та боржника відповідно до норм міжнародного валютно-фінансового права, а також регулювання зовнішніх боргів через такі міждержавні та міжнародні організації як «Велика вісімка» (Франція, США, Великобританія, ФРН, Японія, Італія, Канада, РФ), Паризький та Лондонський клуби тощо.
Управління зовнішнім державним кредитом у межах міжнародної організації надає країнам-кредиторам більше можливостей для стягнення боргів, ніж на основі норм міжнародного права у зв’язку з гнучкістю та неформальністю правил роботи цих об’єднань, підвищеним рівнем конфіденційності.
За управління зовнішнім державним кредитом використовуються всі методи управління державним боргом. У разі неможливості виконання країною-боржником у повному обсязі та у термін прийнятих зобов’язань проводиться реструктуризація заборгованості. Розробка механізмів вирішення проблем зовнішніх державних боргів та узгодження правил про порядок їх реструктуризації здійснюються на зустрічах «Великої вісімки». Потім ці правила (лондонські, торонтські, х’юстонські, неаполітанські) застосовуються при реструктуризації зовнішніх боргів у рамках Паризького, Лондонського клубів кредиторів, а також поза цими клубами.
Детально правові питання погашення та обслуговування зовнішнього боргу регулюються на основі двосторонніх міждержавних, валютно-фінансових угод між країною-кредитором та країною-боржником. Умови угод, як правило, включають:
- реструктуризацію частини боргу держави-боржника, при цьому певний відсоток від суми реструктурованого боргу держава-боржник зобов’язується виплатити у грошовій формі, щоб угода набула чинності;
- підвищення процентної ставки за реструктурованим боргом;
- встановлення жорсткого графіка погашення боргу.
