Темп інфляції (rate of inflation) – показник, що характеризує розмір знецінення (зниження купівельної спроможності) грошей у певному періоді, виражений у відсотках до їхнього номіналу на початок періоду.
Як правило, темп інфляції відображає те, наскільки швидко розвивається інфляція, яка знаходить свій прояв у зростанні цін. Знецінення купівельної спроможності національної грошової одиниці дуже негативно впливає на суспільство в цілому, особливо за високих темпів інфляції, оскільки погіршується економічна стабільність:
- знижуються реальні прибутки населення;
- відбувається зниження обсягів виробництва;
- капітал переходить із виробництва у торгівлю;
- збільшується спекуляція внаслідок різкого стрибка цін;
- знецінюються цінні папери підприємств;
- підвищується рівень доларизації економіки;
- обмежується кредитування.
Як результат у країні настає економічна криза та соціальна напруженість.
Виділяють три основні темпи інфляції:
- Повзуча чи помірна інфляція, при якій зростання цін відносно невисоке і становить до 3-5% (максимум до 10%) на рік. Інфляція такого роду не є чимось екстраординарним для економіки більшості розвинутих країн. Частина економістів, особливо послідовники школи Кейнса, вважають помірну інфляцію навіть корисною та необхідною для розвитку економіки. Повзуча інфляція дає можливість ефективного коригування цін при змінних умовах виробництва і коливанні попиту на товари та послуги. Помірний темп інфляції дозволяє грошам зберігати стабільну вартість. Ця керована інфляція, оскільки її можна регулювати.
- Галопуюча інфляція, на яку характерний швидший зростання цін — від 10 до 200 % на рік. Такий темп інфляції створює більшу напругу економіки, хоча зростання рівня цін піддається прогнозуванню. Гроші прискорено перетворюються на споживчі чи інвестиційні товари. Для початкової стадії характерне зростання грошової маси, що випереджає зростання рівня цін. Положення різко змінюється на основній стадії: різкий сплеск зростання цін може викликати навіть незначне збільшення грошової маси. Для основної стадії характерно також розширення натурального обміну, процвітання бартерних угод. У контрактах починають враховувати зростання цін, населення вкладає гроші у матеріальні цінності. Інфляція важко керована, часто проводяться фінансові реформи. Ці зміни свідчать про хвору економіку, що веде до стагнації (стагфляції), тобто до економічної кризи.
- Гіперінфляція, коли рівень цін зростає більш ніж 200% на рік. Розрізняють ще супер-гіперінфляцію, за якої ціни виростають на 50% щомісяця, але і цей показник не є граничним. Гіперінфляція викликає втрату грошима своєї ціни, функції міри вартості, кошти заощадження. Темпи зростання рівня цін значно перевищують кількість грошей, що перебувають у обігу. Добробут навіть багатих верств суспільства та нормальні економічні відносини руйнуються. Інфляція некерована і потребує надзвичайних заходів. В результаті гіперінфляції виробництво та обмін зупиняються, знижується реальний обсяг національного виробництва, зростає безробіття, закриваються підприємства та відбувається їхнє банкрутство.
Звичайно, це досить умовна градація темпів інфляції, але вона дозволяє орієнтуватися в міру знецінення грошей.
