Страхування життя (life insurance) – підгалузь особистого страхування, класифікаційною ознакою якої є виплата страховиком певної умовами страхування грошової суми (страхового забезпечення) при дожитті застрахованим до певного віку, у разі смерті або при закінченні договору страхування. Страхування життя зазвичай пов’язане з довготривалими інтересами страхувальника/застрахованої особи через те, що життя розглядається як тривалий стан, і, відповідно, подія смерті бачиться непрогнозованою та віддаленою.
Класичне страхування життя передбачає зобов’язання щодо виплати лише при дожитті або у разі смерті. У договорі страхування два названі ризики можуть бути об’єднані та доповнені зобов’язанням із виплати при втраті застрахованим працездатності. При дожитті чи втраті працездатності страхове забезпечення виплачується застрахованому, а разі його смерті – вигодонабувачу.
Договори страхування життя укладаються терміном щонайменше року. Термін, який укладаються договори, обумовлюється історичними, економічними, соціальними, демографічними та інші чинниками.
Історично особисте страхування пов’язане з появою страхування життя у разі смерті особи, що укладає договір страхування. Таке страхування було відоме у давньоримській армії, у професійних гільдіях феодальної Європи. Метою укладання договору страхування життя був захист майнових інтересів не стільки самого страхувальника, скільки членів його сім’ї, оскільки страхова виплата проводилася після смерті страхувальника його спадкоємцям або призначеній для отримання суми особі (особам). Лише пізніше виник договір страхування, пов’язаний з обов’язком страховика виплатити обумовлену суму при дожитті страхувальника до закінчення строку страхування або віку, встановленого договором. Такі договори страхування було прийнято називати страхуванням капіталу, оскільки після закінчення терміну страхування страхувальник отримував право на отримання грошової суми, накопиченої для нього страховиком відповідно до умов договору.
Страхова сума (забезпечення) може бути виплачена одноразово або у вигляді розстрочених у часі виплат після досягнення певного віку (див. Аннуїтет).
Страхування життя передбачає особливий порядок оцінки страхового ризику, встановлення розміру страхової суми та розрахунку страховиком ціни страхової послуги – страхового внеску, що підлягає сплаті страхувальником за договором страхування. Особливість страхування життя й у тому, що страховик розраховує страховий тариф з урахуванням гарантованої страхувальнику прибутковості на сплачені страхові внески, основою якої є прибуток від інвестицій резерву внесків із страхування життя. На величину, передбачену при розрахунку страхового тарифу прибутковості, зменшується розмір страхового внеску. Чим більший термін страхування, чим менше період сплати страхових внесків, ніж молодший страхувальник, тим відчутніша різниця між сумою страхових внесків, що сплачується страхувальником, і страховою виплатою.
Норма доходності, що враховується страховиком під час розрахунку страхового внеску зі страхування життя, підлягає погодженню страховиком з органом державного страхового нагляду під час видачі ліцензії на провадження страхової діяльності. Формування за рахунок страхових внесків, що сплачуються, і частини доходів страховика страхових резервів зі страхування життя визначає право страхувальника на отримання викупної суми при достроковому припиненні договору, якщо це передбачено умовами страхування.
З метою збереження довгострокових заощаджень громадян державним органом страхового нагляду пред’являються особливі вимоги до страховиків, які проводять страхування життя, пов’язані з підвищеним розміром статутного капіталу, встановлення особливого порядку формування страхових резервів та напрямів розміщення коштів страхових резервів.
Розмаїття видів страхування життя обумовлено конкретними страховими інтересами страхувальника під час укладання договору. Так, інтерес страхувальника, пов’язаний із забезпеченням рівня доходів при виході на пенсію, передбачає укладання договору страхування на дожити до пенсійного віку із виплатою страховиком щомісячних або щорічних ануїтетів (ренти, пенсії). Інтерес страхувальника у забезпеченні майнових інтересів членів сім’ї у разі його смерті передбачає укладання договору страхування, що передбачає страхову виплату також у вигляді періодичних сум або одноразово після його смерті. Якщо страхувальник є одержувачем кредиту, укладається договір страхування життя, яким у разі смерті страхувальника до погашення кредиту ця заборгованість буде погашена шляхом страхової виплати.
Один із наймасовіших видів страхування – змішане страхування життя. Традиційно такий договір надає страхувальнику (застрахованому) страхове покриття на випадок смерті від будь-якої причини протягом строку договору, на випадок дожиття до його закінчення та на випадок заподіяння шкоди здоров’ю від наслідків нещасного випадку та хвороби. Додаткові ризики, що включаються до договору страхування, спричиняють збільшення вартості такої комбінованої послуги та зростання страхового тарифу.
Широко поширені договори страхування життя, які захищають майнові інтереси осіб, іменованих у договорах страхування третіми особами. Однак інтерес страхувальника до укладення такого договору завжди повинен мати законні підстави: батьки – при страхуванні дітей, роботодавці – при страхуванні працюючих тощо.
Крім названих договорів можуть укладатися страхування:
- двох осіб (найчастіше подружжя) та сімей;
- за умови участі у прибутку від інвестування резерву внесків;
- із зростаючим або меншим внеском;
- витрат на освіту (дітей, онуків);
- регулярної допомоги при настанні інвалідності та витрат на догляд за хворим;
- із виплатою ренти, пенсії тощо.
У разі інфляції, нестійкого курсу національної валюти виправдано використання індексації страхових виплат, покриття витрат застрахованого з цін на даний момент страхового випадку, застосування інших методів стабілізації реальної цінності страхових виплат.
У країнах із розвиненою ринковою економікою на страхування життя припадає найбільша частина всіх ресурсів страхування. Воно здійснюється в різних видах, маючи в кожній країні як загальні риси, так і особливості. У країнах ЄС довгострокове страхування життя поділяється на 7 класів:
- страхування життя та ануїтетів;
- страхування до одруження та народження дитини;
- пов’язане довгострокове страхування;
- безперервне страхування здоров’я;
- тонтин (особлива форма ануїтетів);
- страхування відшкодування капіталу;
- страхування пенсії.
