Ризики щодо активних операцій банку — ризики кредитні, валютні, відсоткові, незбалансованої ліквідності, лізингові, за цінними паперами, факторингові, за гарантіями, за розрахунками з дебіторами.
До кредитних ризиків відносять ризики за активними позичковими операціями банку з ймовірністю непогашення основного боргу та відсотків за ним. Неповернення боргу може бути обумовлено неможливістю дебітора виконати свої зобов’язання. До ризикованих позичок часто відносять також нереальні позички (на погашення раніше виданого кредиту), втрачені (зникнення чи банкрутство позичальника), небезпечні (погіршення репутації клієнта банку та її фінансового становища). Особливо це стосується середньострокових та довгострокових кредитів, виданих під заходи, терміни запровадження яких, а отже, та розрахункові терміни окупності, порушені.
Кредитний ризик посилює широко практикується в комерційних банках кредитування суб’єкта, а чи не об’єкта кредитування. Він виникає при погіршенні фінансового стану позичальника, виникненні непередбачених ускладнень у його діяльності, несприятливій обстановці на ринку, падінні попиту на продукцію, що випускається, неплатоспроможності покупців, некомпетентності та несумлінності керівництва підприємства.
Оцінка кредитного ризику включає: моральну та етичну репутацію позичальника, оцінку реалістичності та обґрунтованості кредитної пропозиції, прийнятності позики для банку на основі оцінки ділової репутації позичальника, його можливостей, капіталу, застави та умов видачі та погашення позики. Захист від нього забезпечують:
- встановлення мінімальної частки кредитних вкладень, що покриваються власними ресурсами;
- визначення максимально можливої суми для видачі одному позичальнику;
- створення резервів покриття втрат у разі порушення повернення позичок;
- розрахунок відсотка максимально допустимого збільшення боргу окремого підприємства банку;
- диверсифікація кредитних вкладень;
- отримання достатнього забезпечення за кредитами, що видаються;
- запровадження права банку на володіння запорукою;
- страхування позичок та застави.
Валютний ризик – небезпека валютних втрат, що з зміною курсу іноземної валюти стосовно національної під час проведення зовнішньоторговельних, кредитних, валютних операцій, операцій на фондових і товарних біржах. Експортер зазнає збитків при зниженні курсу валюти ціни стосовно його національної валюти в період між укладенням контракту та здійсненням платежу за ним. Для імпортера збитки виникають за протилежного руху курсу. Цьому ризику піддаються боржники і кредитори, власники рахунків в інвалюті, як суб’єкти господарювання, і банки, офіційні валютні резерви країни.
Нестійкість валютного курсу змушує банки застосовувати різні методи регулювання валютного ризику за кожною окремою операцією: використовувати валютні (захисні) застереження, гарантії, форвардні та ф’ючерсні контракти, угоди своп та ін. Широко застосовуються хеджування та страхування експортних кредитів. При цьому виділяють додаткові ризики: кредитні та процентні, при виконанні ф’ючерсних контрактів, купівлі товарів та акцій, втраті доходів при заморожуванні або конфіскації вимог на основі вказівок держави при валютних труднощах, зміні уряду або у разі війни.
Під процентним ризиком розуміють небезпеку втрат у результаті перевищення відсоткових ставок, що виплачуються банком за залученими коштами, над ставками за наданими позиками. Підвищення відсоткових ставок призводить до падіння курсів твердопроцентних цінних паперів, що веде до знецінення банківського портфеля та завдає курсових збитків. Крім того, основою банківського прибутку служить різниця між відсотками, що стягуються банками за активними операціями (наприклад, позиках), та відсотками, що сплачуються за вкладами (стрибкоподібні зміни ставок у різних сегментах ринку можуть негативно позначитися на прибутковості операцій банку).
Для зниження ризику банки включають у відсоткову ставку за розміщеними засобами ризик-премію (ризикову відсоткову надбавку або розмір страхового відсотка у разі страхування позички самими банками), розробляють та застосовують спеціальні методи управління відсотковим ризиком («геп»-метод, спред-метод, метод дюрації та ін).
Ризик незбалансованої ліквідності пов’язані з неможливістю швидкої конверсії фінансових активів платіжні кошти без втрат. Банки мають у своєму розпорядженні внутрішні та зовнішні джерела забезпечення ліквідності. Внутрішня ліквідність втілена у певних видах швидкореалізованих активів, котрим є стійкий ринок. Зовнішня – забезпечується шляхом придбання банком над ринком зобов’язань, збільшують запас ліквідних коштів. Великі банки використовують механізм фінансових ринків для «купівлі» ліквідності в потрібний момент за допомогою угод та операцій (укладення угоди про продаж цінних паперів з подальшим зворотним викупом (buy-out), купівлі-продажу банківських акцептів, випуску на ринку комерційних паперів тощо). д.). Успіх подібних угод значною мірою залежить від збереження в таємниці на певних етапах інформації про них.
Проводячи політику «управління зобов’язаннями», банк як підвищує свою ліквідність, а й може забезпечувати додатковий дохід, з вигодою використовуючи отримані кошти. Однак це не позбавляє банк необхідності виконувати встановлені центральним банком нормативи ліквідності.
Підвищена ступінь ризику за лізинговими операціями стримує їх розвиток (кредитом забезпечується 100% лізингової угоди, сума орендних платежів включає амортизаційні відрахування. Оскільки розрахунок проводиться виходячи з повного відновлення обладнання, то норми діють більш тривалий термін, ніж лізингова угода. Тому, якщо після закінчення контракту орендар не придбає обладнання за залишковою вартістю або не укласти нову лізингову угоду на менший термін за пільговою ставкою, то лізингова компанія або банк, як посередник, зазнають труднощів з подальшою реалізацією морально застарілого за час договору обладнання, а отримана сума не покриє вартість придбання цінностей ).
Покриття збитків по лізингу проводять за рахунок резервного фонду банку, при формуванні якого враховують обсяг лізингових операцій та коефіцієнт за шкалою ризику, що включає сукупний ризик по операції (кредитний; процентний; ризик від втрати амортизаційних відрахувань; від передчасного псування обладнання; від невнесення орендної плати та ін). Ризик виникає також при непоставці в термін закупленого банком для проведення лізингової угоди обладнання, а також за неможливості закупівлі банком обіцяного обладнання через раптове підняття цін на матеріальні цінності, відмови орендаря продати обладнання тощо. Нестача власних чи вільних коштів, і навіть зростання відсоткові ставки за залученими ресурсами підвищують коефіцієнт ризику.
Ризик за операціями з цінними паперами виникає у банків у зв’язку з непередбаченими змінами попиту та пропозиції та втратами банку через переоцінку їхньої вартості. Ризики зниження прибутковості, прямих фінансових втрат або втраченої вигоди виникають в операціях із цінними паперами у зв’язку з існуванням системного (ризик падіння ринку цінних паперів) та несистемного (пов’язаного з інвестиційними якостями конкретного цінного паперу) ризиків. Крім того, виділяють:
- ризики, що діють на рівні макроекономіки (політичний; законодавчих змін; валютний; інфляційний; галузевий; регіональний);
- ризики підприємства (кредитний; регіональний);
- технічні ризики (постачання цінних паперів; операційний; врегулювання розрахунків тощо).
Ступінь ризику визначається кількістю цінних паперів, відповідністю міжнародним стандартам, наявністю захисту (склад паперу, мережевий захист, нитковий захист, наявність голограми, кодовий захист), доходністю паперів, складом портфеля цінних паперів. Банк регулює ступінь ризику, здійснюючи регулярну переоцінку портфеля за державними цінними паперами, створюючи резерви під знецінення котируваних та некотованих цінних паперів, а також маневруючи обсягами та структурою портфеля цінних паперів.
Ризик від випуску цінних паперів самим банком у тому, що ні емітовані папери вдається розмістити. Якщо ж банк не зміг продати цінні папери, випущені своїм клієнтом, він зазнає втрат від зменшення комісійних доходів та боніфікації за продані папери. Поширення посередницьких операцій банків з організації випуску, підписки, розповсюдження та видачі гарантій з цінних паперів (андеррайтинг) призводить до появи додаткового ризику неплатежу за паперами боржника-банкрута та кредитного ризику за необхідності видачі гарантії, зростання операційних та інших витрат банку, виникнення ризику операційних та інших помилок.
Ризик по факторинговим операціям банку пов’язані з тим, що з великому розбіжності у термінах і розмірах платежів по факторинговим рахунках банк несе ризики, які можуть посилюватися від допущених помилок чи прорахунків щодо їх розміру до створення певного резерву. Для підвищення ефективності операцій та зменшення ризику, що виникає, банк ретельно аналізує інформацію про платоспроможність платників, отримуючи її або від постачальників, з якими укладаються договори, або від установ банку, що обслуговують платника. Для попередження можливого ризику банки вивчають характер господарських зв’язків платника, що склалася практику взаємовідносин з постачальниками, структуру платежів, вид, якість, конкурентоспроможність продукції, кількість випадків її повернення, наявність у платників наднормативних запасів продукції, терміни та суми оплачуваних рахунків; враховують ризик стихійних лих та погодних аномалій.
Отримуваний банком дохід у вигляді комісійної винагороди в залежності від середньої оборотності коштів у розрахунках у постачальників та річної процентної ставки не відображає ступінь ризику банку і не дає можливості компенсувати ймовірні збитки (як і сума пені, що нараховується в дохід банку, при затримці оплати вимоги платником або плати за гарантію банку). Збільшення ризику за факторинговими операціями відбувається при гарантії банком оплати рахунків, що надходять на адресу платника від певних постачальників, за тимчасової відсутності коштів на їхніх рахунках та права на отримання кредиту на загальних підставах. Коли банк приймає він функцію гаранта, виникає додатковий ризик, пов’язані з видачею гарантії у разі настання заздалегідь узгодженої дати. Купуючи банком векселів у постачальників з’являється додатковий ризик придбання «бронзового» векселі (неможливості платника сплатити борг після закінчення зазначеного у векселі терміну). Цей ризик запобігається внесенням до договору умови можливого його припинення та несплати рахунків та векселів у разі виникнення заборгованості банку протягом встановленого терміну з дня закінчення терміну векселя. З метою часткової компенсації цього ризику підвищують комісійну винагороду банку.
