Рівні управління в організації

Менеджмент є специфічний орган (апарат) управління сучасною організацією. Без нього організація як цілісне освіту неспроможна існувати й ефективно функціонувати. Головне завдання апарату управління – координація та раціональне використання ресурсів організації для досягнення її цілей. В апарат управління входять керівники, спеціалісти та службовці (технічні виконавці).

Менеджер – це керівник або керуючий, який займає постійну посаду і наділений повноваженнями прийняття рішень щодо конкретних видів діяльності фірми, що діє в ринкових умовах.

Залежно від рівня управління розрізняють вищих, середніх та нижчих менеджерів, залежно від характеру діяльності – лінійних та функціональних (див. Хто такі CEO, CFO, CCO, CIO, CMO, CRO…).

Рівень керування – частина організації, де можуть прийматися самостійні рішення без їх обов’язкового узгодження з вище-або нижчими ланками.

Фактична кількість рівнів управління на підприємствах коливається від одного-двох у малих фірмах до восьми-дев’яти у великих об’єднаннях та корпораціях.

Рівні управління – Це результат процесу поділу праці в організаціях. Нині дедалі явнішою стає тенденція до спеціалізації професійної діяльності, коли кожен працівник (чи кожний підрозділ) виконує запропоновані йому функції і залучається до виконання інших функцій. При цьому чим більшою є організація, тим чіткіше простежується спеціалізація праці.

Поділ праці може бути вертикальним та горизонтальним. При вертикальному розподілі праці кожен керівник має сферу діяльності, яку він відповідає (сферу контролю) чи кілька працівників, які йому підпорядковані. І тут розподіл завдань виробляється не так на одному рівні, а «згори донизу» — від працівників, котрі посідають вищі посади, до працівників, що у нижній частині ієрархії. У цьому, що стоїть посаду, яку займає працівник, то більше загальні завдання він вирішує; чим нижче становище працівника в ієрархії, тим більше приватними приходять цілі, що стоять перед ним. Це природно, оскільки найбільш значущі з погляду функціонування рішення приймаються на самому «верху», тобто топ-менеджментом організації.

При горизонтальному розподілі праці фахівці розподіляються між різними функціональними областями і доручається виконання завдань, важливих з погляду даної функціональної області. У разі відбувається розстановка конкретних керівників на чолі окремих підрозділів (наприклад, начальники фінансового відділу, виробничого відділу та служби маркетингу).

Управління організації завжди має структуру піраміди: на нижніх рівнях є велика кількість керівників, у міру просування вгору їх кількість зменшується. На цій підставі прийнято виділяти менеджерів нижчої, середньої та верхньої ланки. Подібна класифікація ґрунтується на ідеях американського соціолога Толкотта Парсонса.

Рівні управління в організації
Рівні управління в організації

На думку Парсонса, будь-яка організація має три рівні управління:

  1. інституційний рівень – Вищий рівень управління, на якому здійснюється планування діяльності організації на тривалий термін, приймаються рішення, що мають дуже важливі для організації наслідки, здійснюється реагування на зміни, які вже почалися або очікуються в найближчому майбутньому тощо. Ще однією відмінністю цього рівня управління є те, що саме на ньому приймаються рішення, що стосуються взаємодії організації з її зовнішнім середовищем — конкурентами, державою, громадськими об’єднаннями тощо. На цьому рівні ухвалюють рішення менеджери вищої ланки (так звані топ-менеджери: директори, президенти, віце-президенти підприємств, ректори університетів тощо);
  2. управлінський рівень – Це наступний рівень, на якому здійснюється координування дій різних працівників і підрозділів для досягнення мети, що стоять перед організацією. На цьому рівні приймають рішення менеджери середньої ланки (керівники автономних підрозділів та відділів, директори філій, в університетах – декани);
  3. технічний рівень управління – Це рівень, на якому виконуються стандартні трудові операції; цей рівень управління можна співвіднести з повсякденною роботою, яка є у будь-якій організації. Рішення на цьому рівні приймають менеджери низової ланки (майстер у цеху, керівник сектора, у вузах – завідувачі кафедри тощо), а їхня діяльність вивчається оперативним менеджментом.

Вищий чи інституційний рівень управління

На найвищому рівні формуються цілі та політика підприємства, приймаються рішення зі стратегічних питань, таким, як освоєння нових ринків, взаємини з конкурентами, адаптація організації до різноманітних змін у зовнішньому середовищі.

Робота вищих керівників оцінюється як ефективна лише за стабільному становищі фірми, високих прибутках, розширенні ринку збуту, розвитку самої фірми. Останнім часом критерії оцінки змістилися від високої прибутковості до високих темпів розвитку фірми.

Вищий організаційний рівень — керівництво вищої ланки — набагато нечисленніше (5-7% від загальної кількості управлінського персоналу). Іноді навіть у найбільших організаціях керівників вищої ланки — лише кілька людей. Типові посади керівників вищої ланки у бізнесі – це голова наглядової ради, CEO, виконавчий директор, віце-президент, CFO тощо. В армії їх можна порівняти з генералами, серед державних діячів — з міністрами, а університеті — з ректорами.

До функцій вищого менеджменту належить:

  • формулювання та визначення мети бізнесу;
  • створення політики та підготовка планів для досягнення цілей (див. Планування у системі менеджменту);
  • створення організаційної структури підприємства щодо операцій відповідно до планами (див. Структура управління організацією);
  • забезпечення загального управління організації (див. Система управління організації);
  • пошук та забезпечення ресурсів, необхідних для досягнення цілей політики та виконання плану компанії;
  • ефективне управління бізнес-процесами;
  • оцінка загальних результатів роботи (див. Ефективність управління).

Керівники вищої ланки визначають стратегію розвитку компанії загалом, і навіть визначають ключові аспекти діяльності основних підрозділів (напрямів діяльності) організації. Фактично, керівники вищої ланки втілюють у життя потреби власників (акціонерів) компанії – отримання максимальної прибутковості на вкладений капітал (чистий прибуток, розмір дивідендів), зростання ринкової капіталізації компанії, завоювання частки ринку, формування позитивного іміджу компанії, розвиток бренду тощо.

Топ-менеджер — це, насамперед, лідер організації, який веде всю свою команду в потрібному напрямку. Сильні топ-менеджери можуть кардинально змінити стан компанії, наприклад, як свого часу Стів Джобс у компанії Apple. Тому такі топ-менеджери завжди цінуються власниками компаній, за що й одержують високу грошову винагороду.

Вищий рівень управління розробляє довгострокові плани, формулює завдання середнього рівня. Значне місце в інституційному рівні управління займає адаптація фірми до змін ринкового середовища, управління відносинами між компанією та зовнішнім середовищем.

Середній чи управлінський рівень управління

Керівники середнього рівня управління координують та контролюють роботу молодших менеджерів, є сполучною ланкою між вищим та нижчим рівнями управління.

До цього рівня належать 50-60% від загальної чисельності управлінського персоналу організації, а саме:

  • менеджери, відповідальні за виробничий процес у підрозділах, що складаються з кількох первинних утворень (начальники цехів, великих відділів);
  • менеджери штабних та функціональних служб апарату управління підприємством, його філій та відділень;
  • менеджери, що керують допоміжним, обслуговуючим виробництвом, цільовими програмами, проектами.

Функції управління середнього рівня:

  • виконання завдань, поставлених топ-менеджмент;
  • взаємодію зі структурними підрозділами компанії з метою забезпечення безперебійного функціонування організації;
  • постановка завдань менеджменту нижнього рівня;
  • координація роботи нижчих підлеглих структурних підрозділів;
  • розробка системи мотивації працівників;
  • підготовка аналітичної інформації керівництву щодо свого напряму діяльності, підготовка пропозицій щодо удосконалення роботи компанії.

Керівники середньої ланки, як правило, займаються координуванням та контролем діяльності керівників нижчої ланки, вирішенні конфліктних ситуацій (див. Управління організаційними змінами та конфліктами), а також надають допомогу керівникам вищої ланки у прийнятті рішень. Крім того, вони відіграють роль посередників між керівниками вищої ланки та керівниками нижчої ланки.

Низовий або операційний рівень управління

До цього рівня належать керівники низової ланки, або операційні керівники, які відповідають за безпосереднє використання виділених ним ресурсів: сировини, обладнання, робочої сили. Вони контролюють виконання виробничих завдань, керують бригадами, змінами, дільницями. До нижчого рівня належать 35-45% управлінського персоналу. Безпосередньо їм підпорядковуються рядові працівники та виконавці.

Молодші керівники (чи супервайзери) переважно здійснюють контролю над виконанням виробничих завдань з досягнення встановлених планових показників. Керівники операційного рівня управління часто відповідають за безпосереднє використання виділених ресурсів, таких як сировина, матеріали та обладнання. Типовою назвою посади на цьому рівні є майстер, майстер зміни, сержант, завідувач відділу, старша медсестра, завідувач кафедри управління у школі бізнесу тощо.

Функції менеджменту низового рівня:

  • роздавати вказівки та інструкції працівникам;
  • контролювати продуктивність;
  • планувати діяльність відділу;
  • інформувати працівників про робочі процедури;
  • забезпечувати робітників необхідними інструментами, обладнанням, матеріалами, комплектуючими та контролювати їх належне використання;
  • надавати менеджерам середньої ланки дані про роботу свого підрозділу, озвучувати проблеми, що виникають, пропонувати шляхи з оптимізації роботи тощо.

У керівників низового рівня управління складаються відносини з підлеглими. Таким керівникам доводиться як приймати рішення і здійснювати контролю над їх діяльністю, а й у ролі наставників. І справді, саме на цих керівників усвідомлено чи неусвідомлено покладається завдання навчати молодих та/або нових співробітників. Керівники інших рівнів виконують такі функції набагато рідше.

Наведена класифікація рівнів управління має загальний вигляд. Залежно від розміру та виду організації, її галузевих та територіальних особливостей, а також інших факторів характеристика складу та функцій менеджерів на кожному із трьох рівнів управління може суттєво відрізнятися.

Залишити коментар:

Site Footer