Проектне фінансування

Проектне фінансування (Project Finance) – процес організації та здійснення фінансування інвестиційного проекту з використанням різних джерел та застосування різних фінансових інструментів за умови, що джерелами погашення боргу є проектні грошові потоки, а забезпеченням боргу – активи учасників фінансування.

Проектне фінансування є формою фінансування проекту без застави, яке називають «фінансування під майбутній грошовий потік». Особливості проектного фінансування полягають у тому, що:

1. основним джерелом погашення боргу є майбутні грошові потоки від активу, під який залучаються кошти;
2. актив не має попередньо фіксованої вартості та створюється після початку фінансування;
3. процес створення активу сприймається як окремий бізнес, під який створюється проектна компанія.

Залежно від джерел погашення боргу розрізняють проектне фінансування:

1. з обслуговуванням боргу виключно з допомогою грошового потоку, генерованого проектом (Non-recourse Project Finance);
2. з частковим обслуговуванням боргу з допомогою грошових потоків, генерованих іншими активами учасників проекту (Limited Recourse Project Finance). Ця схема фінансування є найпоширенішою і передбачає, що крім проектних грошових потоків, додатково у структуру забезпечення фінансування найбільш ризикових стадіях реалізації проекту можуть залучатися активи інших учасників.

Окрім проектного фінансування, до видів фінансування під майбутній грошовий потік відносяться:

1. фінансування на основі активів (Asset Based Financing);
2. фінансування з урахуванням інструментів ринку капіталу (Capital Market Instruments);
3. структурне торгове фінансування (Commodity Trade Finance).

При фінансуванні на основі активів (лізинг, іпотека, фінансування із залученням експортно-імпортних агентств):

• ризики, пов’язані із створенням такого активу, не враховуються;
• актив має фіксовану вартість, що враховується під час застави.

При структурному торговому фінансуванні:

• актив не має попередньо фіксованої вартості та створюється після початку фінансування;
• Виробництво активу сприймається як окремий бизнес.

Для управління проектом створюється проектна компанія у вигляді компанії спеціального призначення (Special Purpose Vehicle, SPV), яка має обмежений термін функціонування та може існувати у формі місцевої проектної компанії або спільного акціонерного товариства (Joint Venture, JV). Проектна компанія є незалежною юридичною особою, вступає в договірні відносини з іншими учасниками проекту з метою забезпечення його реалізації та розподілу ризиків, а також взаємодіє з органами влади щодо отримання необхідних повноважень, наприклад, ліцензій, дозволів тощо.

З метою забезпечення ефективного управління проектом проектна компанія укладає різні угоди та контракти, а саме:

1. інженерно-технічні контракти (Engineering Procurement and Construction Contracts);
2. контракти на постачання сировини (Input Supply Contracts);
3. контракти на експлуатацію та обслуговування (Operation and Maintenance Contracts, O&M);
4. договори страхування будівельних ризиків (Construction and Erection all Risks) та ризиків затримки запуску (Advance Loss of Profit);
5. концесійні договори (Concession Agreements);
6. угоди про урядову підтримку (Government Support Agreements);
7. угоди виробництва продукції (Off-take Contracts) та інших.

Розвиток проектного фінансування розпочався у 1970-х роках. під час нафтової кризи. Висока прибутковість проектів з видобутку нафти та газу зумовила активну участь банківських установ у діяльності, пов’язаній із розробкою сировинних родовищ. Поведінка банків змінилася з традиційно пасивної — на активно-агресивну, що зумовлено участю у фінансуванні високоприбуткових проектів. Після падіння цін на нафту у 1980-і роки банки, що спеціалізувалися на проектному фінансуванні, почали освоювати нові сектори — гірничодобувний, інфраструктурне забезпечення, телекомунікації, енергопостачання, туристичний бізнес тощо.

Протягом тривалого часу існувало спрощене уявлення про проектне фінансування як різновид довгострокового банківського фінансування. Це пов’язано з тим, що з фінансування проектів традиційно використовувалися довгострокові банківські кредити. Особливостями проектного фінансування в порівнянні з банківським кредитуванням є:

1. Широке коло учасників, які можна визначити як учасників проекту (Project Participant). До їх складу можуть входити банки, страхові компанії, будівельні, підрядні організації, інвестиційні та юридичні підприємства.
2. Використання різних джерел фінансування з урахуванням залучення, крім банківських кредитів, коштів, отриманих від емісії цінних паперів, власні кошти підприємств, державних коштів. Проте позичковий капітал у проектному фінансуванні переважає, яке частка може досягати 70-90% вартості проекту.
3. Вищий ризик для інвесторів, оскільки у традиційних схемах проектного фінансування передбачено надання кредиту без права регресу на позичальника.
4. Більш складні схеми взаємодії учасників у процесі реалізації проекту, що визначаються особливостями управління та фінансування, галузевими особливостями, формами участі держави у реалізації проекту тощо.

Класичним прикладом проектного фінансування є фінансування будівництва «Євротунель» у 1993 році довжиною 50 км, який відомий як перший масштабний інфраструктурний проект. Вартість проекту становила 60 млрд. фр. франків. Для його реалізації було створено проектну компанію, акціонерний капітал якої у 10 млрд. фр. франків було сформовано з допомогою емісії франко-британських цінних паперів. Проектної компанії було надано кредит у 50 млрд. фр. франків терміном 18 років. Кредитором був банківський синдикат із 198 банків; ще 11 банків приєдналися пізніше. Банком-організатором став Credit Lyonnais. Гарантами кредитної угоди виступили 50 міжнародних банків. Кредит було надано за умов обмеженої відповідальності позичальника. Погашення кредиту здійснювалося з допомогою надходжень від проекту. За ризиками основного кредиту передбачалося стягнення маржі у розмірі 1,25% річних понад базову ставку в період до завершення будівництва, 1% річних — після введення в експлуатацію та 1,25% річних — після трьох років функціонування у разі, якщо не будуть виконані умови кредитної угоди за показниками окупності проекту

У процесі здійснення проектного фінансування виділяють два основні етапи:

1. Етап будівництва та девелопментущо є найбільш ризиковим для кредиторів. З метою компенсації ризиків для кредиторів на цьому етапі зазвичай передбачається надання спеціальних гарантій виконання зобов’язань за контрактом на будівництво (так звані Performance Bond).
2. Етап експлуатації, Протягом якого кредитори отримують відповідну компенсацію від генерування проектом грошових потоків. Обслуговування кредиту здійснюється через надходження коштів на спеціально захищений рахунок, з якого на користь кредиторів перераховуються цільові суми у вигляді фіксованого відсотка від чистих грошових потоків проекту, інші кошти перераховуються проектної компанії.

Основними перевагами проектного фінансування є:

1. розподіл та диверсифікація ризиків, що забезпечується шляхом створення компанії спеціального призначення та дозволяє відокремити проектні ризики та здійснити їх розподіл між усіма учасниками проекту. Крім того, позабалансовий облік заборгованості дає змогу у разі несприятливих подій мінімізувати негативний вплив проектних рішень на фінансовий стан спонсорів;
2. сприятливий режим оподаткування та фінансування у процесі здійснення капітальних інвестицій;
3. можливість фінансування без права регресу або з обмеженим правом регресу, внаслідок чого учасники проекту мають обмежену відповідальність за будь-якими зобов’язаннями щодо погашення кредитної заборгованості. Це важливо з урахуванням вимог щодо достатності капіталу та кредитних рейтингів у процесі реалізації компаніями масштабних проектів.

У проектному фінансуванні, окрім традиційних банківських кредитів, активно використовуються єврокредити, кошти міжнародних фінансових організацій (МВФ, ЄБРР, МФК), агентств експортного кредитування тощо.

До основних факторів, що стримують розвиток проектного фінансування в Україні, належать:

• ослаблення взаємозв’язку інвестиційної політики зі структурною та промисловою політикою;
• відсутність відповідного законодавчого забезпечення;
• високий рівень інвестиційних ризиків;
• високий рівень тінізації економіки.

(Див. Інвестиційна діяльність, Синдикований кредит).