Планування оборотних коштів

Оборотні кошти є одним із складових частин майна підприємства. Планування оборотних засобів передбачає як визначення їх потреби на певний період для виконання річний виробничої програми, а й визначення потреби у ресурсах на середньодобові потреби підприємства, оптимізацію фінансових ресурсів задля забезпечення оптимального запасу сировини, матеріалів, готової продукції та інших. Оборотні кошти послідовно приймають грошову, продуктивну і товарну форми, тому планування оборотних засобів, що у обороті, відбувається з їхньої елементам.

Будучи вартістю грошової форми, частина оборотних засобів вже на початку кругообігу набувають форми виробничих запасів. Запаси сировини або матеріалів можуть бути у вигляді:

• підготовчого запасу, коли даний вид сировини або матеріалів потребує витримки (час природних процесів, наприклад, сушіння пиломатеріалів, старіння великого лиття, процес кристалізації тощо);
• поточного запасу для забезпечення потреби в матеріалах та сировини між двома поставками;
• страховий запас, який залежить від конкретних умов роботи підприємства.

Оборотні засоби у запасах

Залежно від призначення запаси можна поділити на поточний та страховий (гарантійний).

Поточний – це запас ( Зтек ₎ , призначений для безперебійного забезпечення виробництва в період між двома черговими поставками. Його величину можна визначити за такою формулою:

Зтек = Зпр + Зпод

де З _пр – виробничий запас, необхідний для нормального здійснення виробничого процесу;
З _під – підготовчий запас, необхідний на час підготовки матеріалів, що прибувають на підприємство, до виробничого споживання.

Страховий запас (З _стор ) вводиться задоволення непередбачуваного збільшення попиту призначений для безперебійного забезпечення виробництва матеріалами при відхиленні від прийнятих інтервалів поставки. Розраховується за такою формулою:

Z str   = P sut    × D t

де П _сут – Середньодобова потреба в матеріалах;
D _t – Середня кількість днів відхилень від планової поставки.

У цілому нині величина виробничого запасу залежить від норми запасу, яка визначається як середнє значення для планового періоду.

Для планування та управління виробничими запасами виділяють максимальний запас (З _max ) та середній запас (З _ср ), які можна визначити за формулами:

Зmax = Зтекmax + Зстр

З ср = З тек ср + З стр

Величина середнього запасу матеріальних ресурсів використовується щодо нормативів оборотних засобів підприємства.

Закуповувати необхідні матеріальні ресурси на плановий період (наприклад, 1 рік) можна одноразово чи кількома партіями протягом року. Проілюструємо приклад.

З представлених графіків видно, що більше партія закуповуваних матеріалів, тим більше величина середньорічного запасу, що неминуче тягне у себе і великі витрати, пов’язані зі складуванням матеріалів.

Аналізуючи дві ситуації середньорічного запасу матеріалів, показані на наведеному малюнку, представляється більш розумним закуповувати матеріали не один раз на рік, а декількома дрібними партіями протягом року. Однак при розміщенні замовлення на постачання матеріалів виникають додаткові транспортні витрати, витрати на приймання, контролю виконання замовлення. Сума подібних витрат з обслуговування закупівель матеріалів із розрахунку одну партію, зазвичай, величина приблизно однакова. Чим більша кількість партій, що закуповуються, протягом року, тим більші загальні витрати за вартістю виконання замовлення.

У всьому світі для визначення найбільш економічного замовлення на придбання матеріальних запасів використовується формула Вілсона :

З = √(2 × Р × С ÷ В)

де 3 – Оптимальний розмір замовлення;
Р – Витрата запасів;
С – вартість виконання замовлення;
В – час витрати замовлення.

На малюнку нижче дана графічна інтерпретація розрахунку оптимальної кількості партій, що закуповуються матеріального ресурсу.

Таким чином, знайти величину партії, що закуповується, і кількість партій у плановому періоді при мінімізації витрат за складування та обслуговування закуповуваних матеріалів можна як графічно, так і розрахунковим шляхом.

Встановлення оптимального співвідношення оборотних засобів у виробництві та обігу має важливе значення для забезпечення виконання виробничої програми грошима, а також є одним із основних факторів підвищення ефективності використання оборотних коштів.

Створення тієї чи іншої виду запасу диктується виробничої необхідністю, т. е. необхідністю забезпечення безперебійного процесу виробництва та реалізації продукції. У той самий час неправильна організація виробництва може призвести до збільшення величини запасів, що збільшить фактичну величину оборотних засобів, що у обороті, відволікаючи їхню відмінність від альтернативного використання, і зведе до мінімуму користь від процесу планирования.

Методи нормування елементів обігових коштів

Забезпечення точності та достовірності результатів планування досягається підбором методів нормування, прийнятних у тому чи іншому випадку:

• аналітичний;
• коефіцієнтний;
• прямого рахунку.

Аналітичний (економічний) метод передбачає укрупнений розрахунок оборотних засобів у вигляді їх среднефактических залишків. Даний метод передбачає облік різних факторів, що впливають на організацію та формування оборотних засобів, і використовується в тих випадках, коли не передбачаються суттєві зміни в умовах роботи підприємства та коли кошти, вкладені в матеріальні цінності та запаси, мають велику питому вагу.

Коефіцієнтний метод заснований на визначенні нового нормативу на основі наявного з урахуванням поправок на заплановану зміну обсягів виробництва та збуту продукції, на прискорення оборотності оборотних коштів. При застосуванні даного методу всі запаси та витрати підприємства поділяють на:

• що залежать від зміни обсягу виробництва (сировина, матеріали, витрати на незавершене виробництво та готову продукцію на складі);
• що не залежать від зростання обсягу виробництва (запасні частини, малоцінні та швидкозношувані предмети, витрати майбутніх періодів).

За залежними від обсягу виробництва елементам оборотних засобів потреба планується з їхньої розмірів у базисному року, темпи зростання виробництва та можливого прискорення оборотності оборотних средств. За рештою елементів запасів і витрат планова потреба визначається лише на рівні їх середньофактичних залишків.

Підприємство може застосувати будь-який з них, орієнтуючись на свій досвід роботи та зважаючи на розміри підприємства, обсяг виробничої програми, характер господарських зв’язків, постановку обліку та кваліфікацію економістів. Насправді найбільш доцільно застосування методу прямого рахунку . Перевагою цього є достовірність, що дозволяє зробити найбільш точні розрахунки приватних і сукупних нормативів. Він заснований на визначенні науково обґрунтованих норм запасу за окремими елементами оборотних засобів та нормативу оборотних засобів, тобто вартісного вираження запасу, який розраховується за кожним елементом (приватні нормативи) та загалом за нормованими оборотними засобами (сукупний норматив).

Визначення планового нормативу обігових коштів

Формування необхідної нормативної бази для управління виробництвом, матеріальними та фінансовими потоками є на сьогодні обов’язковим, без цього не можна підвищити ефективність господарської діяльності підприємства. Але створення з урахуванням розроблених методичних документів нормативної бази за всіма елементами шляхом розрахунків, виконуваних вручну, досить трудомістка і дороге завдання. Значною мірою витрати можуть бути скорочені при розробці системи норм за допомогою застосування автоматизованих програмних комплексів, які дають змогу формувати та періодично оновлювати нормативну базу. Крім того, вона дозволить в автоматизованому режимі здійснювати контроль за ефективністю виробничо-господарської та фінансової діяльності підприємства.

Органічно в цю систему вписуються норми запасів матеріальних ресурсів та норми оборотних коштів, вкладених у ці запаси.

За рівнем планування оборотні кошти поділяються на нормовані та ненормовані. Нормування передбачає встановлення планових норм запасу і нормативів за елементами оборотних засобів, крім товарів відвантажених, коштів і коштів на розрахунках. Розмір ненормованих оборотних засобів визначається оперативному порядку.

Величина нормативу змінюється і залежить від обсягу виробництва, умов постачання та збуту, асортименту продукції, що застосовуються, форм розрахунків. Нормування оборотних засобів здійснюється у грошах. В основу визначення потреби в них покладено кошторис витрат на виробництво продукції (робіт, послуг) на запланований період. Для визначення нормативу враховується середньодобова витрата нормованих елементів у грошах. За виробничими запасами середньодобова витрата визначається за відповідною статтею кошторису витрат за виробництво; по незавершеному виробництву – виходячи з собівартості валової або товарної продукції; по готової продукції – виходячи з виробничої собівартості готової продукції.

Спочатку розробляються норми запасу по кожному елементу оборотних коштів, що нормуються. Норма – це відносна величина, що відповідає обсягу запасу кожного елемента обігових коштів. Як правило, норми встановлюються у днях запасу та означають кількість днів роботи підприємства (тривалість періоду), за які даний вид матеріальних цінностей не вичерпається. Наприклад, норма запасу становить 30 днів, отже, запас має забезпечити виробництво протягом 30 днів. Норма запасу може встановлюватися у відсотках, у грошах до певної бази.

Далі, з норми запасу і витрати цього виду товарно-матеріальних цінностей, визначається сума оборотних засобів, необхідні створення нормованих запасів за кожним видом оборотних средств. Так визначаються приватні нормативи. Норматив окремого елемента обігових коштів розраховується за такою формулою:

N el = O el ÷ T d × N el , або N el = P × N el

де N _ел – норматив оборотних засобів за елементом;
О _ел – оборот (витрата, випуск) по даному елементу за період;
Т _д – Тривалість періоду в днях;
Нел – _норма запасу в днях для даного елемента оборотних коштів;
Р – одноденна витрата по даному елементу (сума відповідних витрат за квартал, поділена на 90).

Норматив оборотних коштів за сировиною, основними матеріалами, покупним напівфабрикатам (N _м ) обчислюється на підставі їх середньої одноденної витрати ( Е ) та середньої норми запасу в днях ( Н _заг ):

N m = E × H всього

Одноденна витрата за номенклатурою споживаної сировини, основних матеріалів та покупних напівфабрикатів обчислюється шляхом розподілу суми витрат за відповідний квартал на кількість днів у кварталі. Норма запасу встановлюється за кожним видом чи групою матеріалів.

Незавершене виробництво — одне з найважливіших елементів оборотних засобів, питома вага у промисловості перевищує 20 % загальної їх вартості. Незавершеним виробництвом вважається незакінчене виготовлення продукції всіх стадіях виробничого процесу з першої операції і по здачі готової продукції складу. Нормування оборотних засобів у незавершеному виробництві здійснюється за групами чи видами виробів кожному за підрозділи окремо. Якщо асортименти продукції «різноманітний», то норматив обчислюється за основною продукцією, що становить 70—80 % її загальної маси.

Норматив оборотних засобів у незавершеному виробництві (Н _{нзв. ін.} ) визначається як добуток вартості одноденної витрати за кошторисом витрат на виробництво валової продукції та норми оборотних засобів:

 Ннзв. пр. = Р × Т × К

де Р – одноденна витрата на виробництво продукції (сума витрат за планом за квартал, поділена на 90);
Т – тривалість виробничого циклу, дн.;
К – коефіцієнт наростання витрат.

Коефіцієнт наростання витрат характеризує надходження фінансових ресурсів у виробничий процес та ступінь готовності виробу. Він залежить від розподілу витрат протягом виробничого циклу.

Норматив оборотних засобів у витратах майбутніх періодів ( Н _{рсх. бп.} ) обчислюється за формулою:

Нрсх. бп. = Рн + Рп - Рс

де Р _н – Перехідна сума витрат майбутніх періодів на початок запланованого періоду;
Р _п – витрати майбутніх періодів наступного року, передбачені кошторисами;
Р _с – витрати майбутніх періодів, що підлягають списанню на собівартість продукції наступного року.

До готової продукції відносяться вироби, закінчені виробництвом, прийняті технічним контролем підприємства та здані на склад або прийняті замовником відповідно до затвердженого для певних видів продукції порядку її приймання. Величина готової продукції складі має бути оптимальною залежно від тривалості виробничого циклу, умов реалізації продукції і на порядку її оплати. Готова продукція, виготовлена ​​для підприємства, характеризує перехід оборотних засобів із сфери виробництва, у сферу обращения. Норматив оборотних засобів за готовою продукцією (Н _{гот. прод} ) визначається як добуток одноденного випуску товарної продукції наступного року за виробничою собівартістю та норми оборотних засобів:

Нгот. прод = В × Нг

де В – одноденний випуск товарної продукції в IV кварталі наступного року (при рівномірному характері виробництва) за виробничою собівартістю;
Н _г – норма оборотних засобів на готову продукцію, дн.

Норма запасу оборотних засобів по готовій продукції ( Н _г ) обчислюється днями і включає такі елементи:

• час на комплектування виробів партії;
• час на упаковку та транспортування продукції зі складу постачальників до станції відправника;
• час на навантаження;
• оформлення розрахункових документів та здачу їх у банк.

При великій номенклатурі продукції норма оборотних засобів по готової продукції на складі може бути визначена як середньозважена з норм за групами продукції, що включає не менше (70-80%) планованого випуску готової продукції. Розрахована за цими даними середня норма оборотних засобів поширюється всю готову продукцію складі.

Сукупний норматив розраховується шляхом додавання приватних нормативів. Норматив оборотних засобів є грошове вираження планованого запасу товарно-матеріальних цінностей, мінімально необхідні нормальної господарську діяльність підприємства.

Сукупний норматив обігових коштів є вагомою складовою планової собівартості продукції і є основою для розрахунку запланованої ефективності обігових коштів – коефіцієнта оборотності обігових коштів. Цей показник прямо пропорційний планованому обсягу виробництва та обернено пропорційний планованій сумі оборотних коштів, необхідних для виробництва та реалізації продукції:

К = Q÷С

де Q – Запланований обсяг виробництва та реалізації продукції, руб.;
З — запланована сума оборотних засобів, необхідні виробництва та реалізації цього обсягу продукції, руб.

Цей коефіцієнт показує, скільки рублів оборотних засобів підприємства буде витрачено однією карбованець реалізованої продукції.

Таким чином, цей показник залежить від планового сукупного нормативу оборотних коштів, а отже, і від усіх розрахункових показників, що входять до розрахунку приватних нормативів: виробничих запасів, запасів готової продукції, тривалості виробничого циклу, собівартості продукції, коефіцієнта наростання витрат, часу формування готової партії для реалізації, швидкості розрахунків за реалізовану продукцію та ін.

Джерела формування та покриття додаткової потреби в оборотних коштах

Для формування оборотних засобів підприємство використовує власні, позикові та залучені ресурси. Власні кошти відіграють головну роль, оскільки підприємство має мати певну майнову та оперативну самостійність. Разом з тим, залучені кошти більшою мірою сприяють ефективному використанню оборотних коштів, підвищують відповідальність за прийняті інвестиційні рішення.

У різних країнах та в різних умовах використання коштів співвідношення між позиковими коштами та власними ресурсами по-різному. Ступінь використання позикових коштів у порівнянні з власними залежить від процентної ставки на надані кошти, галузі та напрямки використання коштів, ефективності проектів, що реалізуються на підприємстві, розвиненості ринку та інших обставин. Високорозвинені країни використовують співвідношення 50 на 50 і від. Збільшення цього співвідношення у бік позикових коштів збільшує залежність підприємства від партнерів, кредиторів і може спричинити зіткнення інтересів вкладників.

p align=”justify”> Спочатку оборотні кошти формуються при створенні підприємства як частина його статутного фонду. Джерела формування тут майже такі самі, як і в основних засобів: акціонерний капітал, пайові внески, бюджетні кошти. Вони йдуть на придбання виробничих запасів, що у виробництво виготовлення товарної продукції. Досі оплати готової продукції споживачем підприємство відчуває потребу у грошових коштах. Тому підприємство може використати й інші власні джерела поповнення оборотних коштів – прибуток та сталі пасиви. Стійкі пасиви прирівнюються до джерел, оскільки постійно перебувають у обороті підприємства, застосовуються на фінансування його господарську діяльність, але не належать. До стійких пасивів відносяться:

• мінімальна перехідна заборгованість із заробітної плати та відрахування на соціальне страхування, до пенсійного фонду та фонду обов’язкового медичного страхування;
• мінімальна заборгованість за резервами на покриття майбутніх витрат та платежів;
• заборгованість постачальникам з постачання;
• заборгованість замовникам з авансів та часткової оплати продукції;
• заборгованість бюджету з податків.

На великих підприємствах стійкі пасиви зазвичай досить значні і є частиною джерела фінансування та запасом тимчасово вільних коштів підприємства. Заборгованість з оплати праці працівникам підприємства міста і за деякими видами податків, термін оплати яких ще настав із платежів до бюджету, що з чинного порядку розрахунків, постійно перебуває у обороті підприємства міста і можна використовувати як оборотні кошти. Крім власних та прирівняних до них коштів, джерелом формування оборотних коштів можуть бути залучені кошти ,а саме кредиторська заборгованість, включена в обіг підприємства на законних підставах та на певний період: за комерційним кредитом або наданими авансами. Використання кредиторську заборгованість як джерело поповнення оборотних засобів зумовлено серйозними зрушеннями у структурі фінансових джерел освіти оборотних коштів. При плануванні та управлінні рекомендується постійно підтримувати велику величину кредиторську заборгованість проти дебіторську заборгованість. Для цього необхідно розробити систему договірних зобов’язань з постачальниками сировини, матеріалів, комплектуючих виробів та оплати за договорами за готову продукцію зі своїми клієнтами так, щоб тривалість наданих кредитів та авансів покупцям була меншою за тривалість кредитів та авансів, отриманих від постачальників.

Для покриття додаткової потреби в оборотних коштах та як позикових джерел формування оборотних засобів можуть використовуватися господарський комерційний (товарний, грошовий, вексельний), банківський, бюджетний кредити. Незалежно від характеру кредиторів, виду та форми короткострокового кредитування необхідно бачити зв’язок короткострокового кредиту з рухом оборотного капіталу. Можливість залучення та погашення різних зовнішніх джерел фінансування залежить від особливостей кругообігу оборотного капіталу даного підприємства, пов’язаних із тривалістю виробничо-комерційного циклу, сезонністю діяльності та іншими умовами. Об’єктами короткострокового кредитування може бути оборотні кошти загалом, і навіть окремі їх елементи, наприклад, сировину, матеріали, товари та інших.

Безперечно, найважливішим для фінансування поточної діяльності організацій є комерційний кредит, який надається, з одного боку, постачальниками та підрядниками, з іншого боку – покупцями та замовниками. У процесі комерційного кредитування оборотний капітал перерозподіляється з обороту одного підприємства на оборот іншого, минаючи банківську систему. Керуючи дебіторської та кредиторської заборгованістю, підприємства взаємно кредитують одне одного і можуть обходитися без інших видів кредиту.

Комерційний кредит створює так зване взаємне спонтанне фінансування підприємств, він органічно вбудований у процес кругообігу капіталу, підпорядкований товарному обігу: зустрічний рух товарів та їхньої грошової оплати, розходячись у часі, створює комерційний кредит. Умови комерційного торгового кредиту є частиною маркетингової стратегії фірми, сам собою комерційний кредит — явище товарного, а чи не фінансового ринку, тому його ціна відчуває лише опосередкований вплив відсоткові ставки ринку. Підприємство-кредитор відволікає кошти у товарній чи грошовій формі з власного обороту і тому компенсує свої втрати шляхом встановлення надбавок до ціни товару за відстрочення чи розстрочення. Комерційний кредит надається як додаткова послуга, передбачена договором купівлі-продажу,

Терміни комерційного кредитування визначено рамками розрахунково-платіжної дисципліни. Відповідно до чинного законодавства граничний термін оплати товарів, робіт, послуг три місяці. Застосування векселя в господарському обороті як інструмент комерційного кредиту та розрахунково-платіжного засобу породжує низку специфічних особливостей комерційного кредиту у вексельній формі. Особливість вексельного боргу у тому, що може вільно звертатися, тому погашення боргу й виплата відсотків позичальником проводитимуться користь невідомого заздалегідь особи. Грошові позики на основі договорів позики та фінансові векселі, під які залучаються кошти, є самостійним сегментом грошового, кредитного ринку. У той же час існує специфіка господарського кредитування, зумовлена ​​тим, що підприємства є професійними кредиторами. Не відкритий ринок, де пропонуються вільні кошти. Тут попит та пропозиція грошових ресурсів найчастіше зумовлені господарськими відносинами, що склалися між кредитором і позичальником. Зазвичай кредитуються підприємства, пов’язані між собою економічно — взаємними постачаннями, технологічним ланцюжком. У цьому вирішуються саме господарські завдання, наприклад, гарантованість постачання чи збуту, тому плата кредит може значно варіюватися при різних кредитних угодах, хоча загальна ситуація на грошовому ринку, рівень ставки рефінансування також враховуються. Специфічним видом господарського кредиту є залучення коштів фізичних осіб з урахуванням договору позики. де пропонуються вільні кошти. Тут попит та пропозиція грошових ресурсів найчастіше зумовлені господарськими відносинами, що склалися між кредитором і позичальником. Зазвичай кредитуються підприємства, пов’язані між собою економічно — взаємними постачаннями, технологічним ланцюжком. У цьому вирішуються саме господарські завдання, наприклад, гарантованість постачання чи збуту, тому плата кредит може значно варіюватися при різних кредитних угодах, хоча загальна ситуація на грошовому ринку, рівень ставки рефінансування також враховуються. Специфічним видом господарського кредиту є залучення коштів фізичних осіб з урахуванням договору позики. де пропонуються вільні кошти. Тут попит та пропозиція грошових ресурсів найчастіше зумовлені господарськими відносинами, що склалися між кредитором і позичальником. Зазвичай кредитуються підприємства, пов’язані між собою економічно — взаємними постачаннями, технологічним ланцюжком. У цьому вирішуються саме господарські завдання, наприклад, гарантованість постачання чи збуту, тому плата кредит може значно варіюватися при різних кредитних угодах, хоча загальна ситуація на грошовому ринку, рівень ставки рефінансування також враховуються. Специфічним видом господарського кредиту є залучення коштів фізичних осіб з урахуванням договору позики. Зазвичай кредитуються підприємства, пов’язані між собою економічно — взаємними постачаннями, технологічним ланцюжком. У цьому вирішуються саме господарські завдання, наприклад, гарантованість постачання чи збуту, тому плата кредит може значно варіюватися при різних кредитних угодах, хоча загальна ситуація на грошовому ринку, рівень ставки рефінансування також враховуються. Специфічним видом господарського кредиту є залучення коштів фізичних осіб з урахуванням договору позики. Зазвичай кредитуються підприємства, пов’язані між собою економічно — взаємними постачаннями, технологічним ланцюжком. У цьому вирішуються саме господарські завдання, наприклад, гарантованість постачання чи збуту, тому плата кредит може значно варіюватися при різних кредитних угодах, хоча загальна ситуація на грошовому ринку, рівень ставки рефінансування також враховуються. Специфічним видом господарського кредиту є залучення коштів фізичних осіб з урахуванням договору позики. рівень ставки рефінансування також враховуються. Специфічним видом господарського кредиту є залучення коштів фізичних осіб з урахуванням договору позики. рівень ставки рефінансування також враховуються. Специфічним видом господарського кредиту є залучення коштів фізичних осіб з урахуванням договору позики.

Якщо підтоварний, реальний вексель — інструмент торгового комерційного кредиту, то фінансовий вексель — це суто фінансовий інструмент, що використовується для залучення коштів. У той самий час слід зазначити, що й комерційний вексель обслуговує вливання в оборотний капітал підприємства у натуральній формі (як поставок виробничих ресурсів чи товарів під вексель), то фінансовий вексель — вливання в оборотний капітал у грошовій формі, тут можливе вільне маневрування позиковими ресурсами із боку позичальника.

Банки, як професійні кредитори, пропонують клієнтам різноманітні кредити фінансування поточної діяльності, найбільш гнучкими з яких є овердрафт і кредитні лінії. Кредитування за допомогою надання овердрафту – це видача кредиту «у міру виникнення потреби». Безперечно, існує подібність між овердрафтом і кредитною лінією: вони передбачають встановлення терміну користування кредитом, ліміту кредитування, відсоткових ставок за кредит та окремої плати за відкриття ліміту. Проте з кредитної лінії зазвичай складається графік вибірки кредиту і його порушення може бути передбачена матеріальна відповідальність сторін. Овердрафт ж за своєю сутністю представляє «швидку допомогу» банку своєму клієнту і, природно, передбачити заздалегідь, коли вона знадобиться, неможливо.

Формою передачі позиченої вартості при банківському кредитуванні можуть бути гроші, дорогоцінні метали, або кредит має прихований грошовий характер, як це буває при вексельному кредитуванні. Прихованогрошова форма вимагає пояснення: річ у тому, що насправді банк видає позичальнику грошовий кредит для придбання векселів самого банку. Кредитні кошти все ж таки надходять на розрахунковий рахунок позичальника і тут же використовуються їм на купівлю векселів банку, які передаються позичальнику на підставі договору купівлі-продажу. Точніше, позичальник отримує кредит на фінансові вкладення банківські векселі.

Кредитування шляхом мобілізації боргових зобов’язань у вигляді факторингу та обліково-вексельних кредитів (пред’явницьких, векселедавчих) стає традиційною банківською послугою. Саме ці види кредиту дозволяють організаціям гнучко керувати дебіторською заборгованістю, оперативно перетворювати борг на працюючий капітал. Угоди РЕПО, являючи собою формою комбінацію двох протилежних угод з купівлі-продажу, є кредитним механізмом, що забезпечує високий рівень захисту кредитора від кредитного ризику.

Об’єктом банківського кредитування можуть бути як оборотні кошти загалом, і їх окремі елементи. Наприклад, виробничі запаси, незавершене виробництво, готова продукція та ін. Вибір механізму кредитування залежить від конкретних обставин кредитної угоди та потреб позичальника, наявності в нього забезпечення чи ліквідних вимог, характеру та тривалості його взаємовідносин із банком.

Для фінансування поточної діяльності організація може скористатися і короткостроковою бюджетною підтримкою, яка надається бюджетами різних рівнів у таких формах:

• фактична передача коштів позичальнику;
• відшкодування різниці у процентних ставках за банківськими кредитами для забезпечення пільгових умов кредитування;
• надання бюджетних гарантій під банківські кредити;
• кредитування у вигляді тимчасового зменшення зобов’язань перед бюджетом.

Бюджетний кредит може бути наданий лише тим юридичним особам, які не мають простроченої заборгованості за раніше наданими бюджетними коштами на поворотній основі. Уповноважені органи мають право перевірку одержувача бюджетного кредиту у час дії кредиту, і навіть проводять перевірку цільового використання бюджетного кредита. Повернення наданих юридичним особам бюджетних коштів, а також плата за користування ними прирівнюються до платежів до бюджету.

Для збереження оборотного капіталу організація може користуватися відстрочками, розстрочками зі сплати податків та податковими кредитами. Загальне у цих формах кредитування те, що вони пов’язані зі зміною термінів сплати податків та зборів до бюджету.

Термін відстрочення або розстрочення зі сплати податків — до шести місяців відповідно до одноразової або поетапної сплати платником податків суми заборгованості. Плата за відстрочення (розстрочення) встановлюється диференційовано, залежно від підстав її надання, сума відстрочення або розстрочення з податку також залежить від її отримання.

Податковий кредит може бути наданий за одним або декількома податками строком від трьох місяців до одного року. Плата за податковий кредит не стягується, якщо вона надається зацікавленій особі через збитки від стихійних лих, технічних катастроф та інших обставин непереборної сили, а також якщо його недофінансування має з відповідного бюджету. Якщо податковий кредит надається у зв’язку із загрозою банкрутства цієї особи у разі одноразової сплати податку, то відсотки встановлюються у розмірі ставки рефінансування, що діяла за період договору про податковий кредит. Суми податкового кредиту підлягають поверненню рівними частками за кожним строком сплати або одноразово, зі сплатою відсотків шляхом перерахування коштів у дохід відповідного бюджету.

Таким чином, додаткова потреба підприємства в оборотних коштах може бути покрита за рахунок різноманітних джерел кредитного характеру. У будь-якому разі короткостроковий кредит та оборотні кошти підприємства мають такі ознаки:

• термін короткострокового кредитування пов’язаний із термінами обороту оборотного капіталу – до одного року;
• короткостроковий кредит погашається з допомогою надходжень від поточної діяльності підприємства, виручки від товарів (робіт, послуг), оскільки елементи оборотного капіталу становлять більшу частину собівартості, тому безперебійність кругообігу оборотного капіталу є умовою погашення короткострокового кредита;
• витрати на залучення короткострокового кредиту включаються у бухгалтерському (фінансовому) обліку до складу витрат (собівартості), у податковому обліку – у межах встановлених обмежень.