План (програма) заощаджень (savings scheme) – спосіб накопичення коштів, запропонований населенню комерційними банками та іншими кредитно-фінансовими установами, у вигляді використання короткострокових і довгострокових фінансових інструментів.
Плани заощаджень в кінцевому рахунку визначаються характером і режимом функціонування інструментів, що застосовуються в ощадному процесі, а також термінами дії планів. Одні плани заощаджень передбачають поступове накопичення вкладниками грошей на ощадних та інвестиційних рахунках, рахунках строкових та цільових вкладів, а також на депозитних рахунках зі змішаним способом функціонування (трансакційних рахунках) у банках. Інші передбачають вкладення інвесторами досить великих сум грошей у депозитні та ощадні сертифікати банків, державні та муніципальні та корпоративні цінні папери, страхові поліси.
З метою зниження депозитно-інвестиційних ризиків клієнти банків застосовують комбінації різних планів заощаджень. Розмір одержуваного ощадниками відсоткового доходу залежить передусім від виду плану заощаджень. Так, приміщення грошей в акції та облігації відноситься до розряду довгострокових інвестицій, за якими інвестори отримують вищі доходи у формі відсотків та дивідендів.
Вибір того чи іншого виду плану заощаджень проводиться на розсуд потенційних інвесторів з урахуванням їх фінансових можливостей та ступеня прийняття ризику. У цьому банки надають клієнтам активну консультаційну підтримку.
У багатьох країнах план заощаджень підтримується державою, яка надає населенню можливість інвестувати кошти у різні форми та види банківських вкладів, державних та муніципальних цінних паперів через державні ощадні каси, національні ощадні банки, поштові та поштово-ощадні банки та каси, а також організує та підтримує національну систему страхування приватних внесків.
У деяких країнах функціонують загальнонаціональні системи заощаджень.
