Підприємницька діяльність

Що таке підприємницька діяльність?

Підприємницька діяльність – це самостійна, здійснювана на свій ризик діяльність громадян та їх об’єднань, спрямована на систематичне отримання прибутку від користування майном, продажу товарів, виконання робіт або надання послуг особами, зареєстрованими у цій якості у встановленому законом порядку. Регулювання підприємницької діяльності ґрунтується на нормах цивільного права.

Особливості підприємницької діяльності

Фізична особа може пройти реєстрацію як індивідуальний підприємець або вибрати іншу організаційно-правову форму. Можна відзначити низку характеристик, що належать до підприємницької діяльності:

• законність роботи. Легалізація діяльності – проходження державної реєстрації та оформлення відповідного пакету документів;
• підприємницький ризик. Підприємець здійснює свою діяльність за свій ризик, тобто. приймає він, несе всі невигідні наслідки від можливого результату своїх правомірних, чи об’єктивно випадкових, чи об’єктивно неприпустимих дій чи подій;
• отримання прибутку. Робота має бути спрямована на отримання регулярного доходу;
• самостійність. Підприємець усі робочі моменти вирішує самостійно. До послуг сторонніх організацій може не вдаватися;
• джерела. Походженням доходу можуть бути операції з майном, надання послуг, виробництво та збут продукції.

Якщо підприємницька діяльність відповідає одній з зазначених ознак, виникає підозра, що бізнес ведеться нелегально. Також для якісної та прибуткової організації робочих процесів потрібні певні навички, знання, досвід, наявність освіти. Разом усі ці вміння дозволять підприємцю досягти успіху та процвітання.

Для підприємництва характерні загальні (самостійність та ризик) та специфічні ознаки підприємницької діяльності (спрямованість, можливість систематично отримувати прибуток, необхідність державної реєстрації).

Загалом діяльність підприємця має самостійний характер, тобто особа веде її у своїх інтересах. Якщо діяльність не може бути самостійною, її не відносять до цієї категорії.

Будь-яка країна здійснює правове регулювання підприємницької діяльності. Вона організується особою на власний розсуд, при цьому необхідний контроль держави. Конституція та Цивільний кодекс гарантують право провадження підприємницької діяльності, яка не заборонена законом. Також законодавство регулює і питання, що нерегламентоване державне втручання у діяльність підприємців не припустимо.

Підприємці мають право звертатися до господарських судів або до судів загальної юрисдикції, подаючи заяву про визнання недійсними ненормативних актів органів держави чи органів місцевого самоврядування. Це ж передбачено і для нормативних актів, які не відповідають закону (правовим актам) і порушують права та інтереси підприємців, що охороняються законодавством.

Ще одна особливість підприємництва полягає у наявності ризику. Насправді, свобода діяльності завжди характеризується наявністю ризику, включаючи наслідки певних дій або їх відсутності. Якщо розглядати безризикову діяльність, то її не завжди можна віднести до сектора підприємництва.

Діяльність підприємця завжди в основі має спрямованість на отримання прибутку, але з різних причин цього результату не можна досягти. Тут можна говорити про комерційний ризик у вигляді нормального явища ринку, що відноситься до настання несприятливих наслідків для підприємців. Причини таких несприятливих наслідків може бути як суб’єктивними, і об’єктивними.

Якщо причини об’єктивні, то вони не залежать від підприємця та інших осіб (стихійне лихо та інші надзвичайні та невідворотні за цих умов обставини). Об’єктивні причини повинні прийматись підприємцями до обліку заздалегідь для того, щоб була можливість вживати необхідних заходів для усунення або зменшення своїх можливих втрат. Одним із прикладів може бути страхування, поряд з яким крім страхування від комерційного ризику існує можливість самострахування за допомогою формування за рахунок частини власного прибутку резервних (страхових) фондів, необхідних покриття будь-яких непередбачених витрат.

Суб’єктивні причини виникнення несприятливих наслідків включають невиконання чи неналежне виконання зобов’язань підприємцями чи його контрагентами за договорами. Тут виникає підприємницька відповідальність чи відповідальність контрагента, що виражається у несприятливих майнових наслідках для певних осіб та обумовлено правопорушеннями з їхнього боку.

Підприємці повинні нести відповідальність у тому випадку, коли не зможуть довести, що належне виконання зобов’язання неможливе через непереборну силу, тобто надзвичайні та невідворотні обставини (військові дії, стихійне лихо та ін.). Вина є необхідною умовою відповідальності підприємців у разі, коли прямо передбачає закон чи договір.

У сучасних умовах як мету підприємництва виступає як випускати продукцію (робіт, послуг), що саме собою розуміється як досягнення цілей підприємця, а саме вилучення прибутку. Чинне законодавство легалізувало мету підприємництва як систематичного професійного отримання прибутку.

У складі підприємницької діяльності кожну окрему угоду вважатимуться важливою ланкою цілого плану підприємців, який формується у тому, щоб отримати кінцевий результат як прибутку.

У результаті підприємця важлива не сфера діяльності, включаючи торгову, посередницьку, будівельну, транспортну, страхову, банківську, інвестиційну та інших. Основу підприємця представляє кінцева мета, саме систематичне отримання прибутку. У цьому ключі діяльність у будь-якій економічній сфері можна вважати підприємницькою, тому що вона концентрується на одержанні прибутку у вигляді різниці між ціною купівлі та ціною продажу. І чим більше прибутку планується отримати в тій чи іншій сфері діяльності, тим більшою увагою з боку підприємців вона користуватиметься.

Підприємництво – це діяльність, що ведеться особами, які пройшли реєстрацію як підприємці. Здійснення подібної діяльності без реєстрації заборонено. Доходи, одержувані у процесі підприємницької діяльності, підлягають стягненню до доходу держави у порядку.

Щодо державної реєстрації, а у певних випадках і ліцензування підприємництва, то вона необхідна для здійснення контролю з боку суспільства у випадках, які вказує законодавство.

Форми підприємницької діяльності та їхнє державне регулювання

Правову форму здійснення підприємницької діяльності вважають зовнішнім виразом, який зафіксовано законом, становищем суб’єкта, що веде цю діяльність, порядок формування та використання майна та відповідальності у господарстві.

Це поняття складається з кількох елементів:

• статус самого суб’єкта; повідомлення про це державним органам;
• майнові відносини щодо створення бази для підприємництва, щодо розподілу його результатів;
• відповідальність у межах обраної форми та зовні (перед контрагентами та споживачами).

Прийнято розрізняти кілька форм підприємницької діяльності :

1. без утворення юридичної особи (індивідуальні підприємці);
2. з утворенням юридичної особи (господарські товариства, як повні, так і командитні; господарські товариства, з обмеженою відповідальністю, додатковою відповідальністю, акціонерні товариства відкритого та закритого типу, унітарні підприємства, виробничі кооперативи та селянські, фермерські господарства).

Регулювання підприємницької діяльності державою є цілеспрямовану діяльність певних законодавчих та інших органів. Вони за допомогою системи різних форм, методів здатні забезпечувати досягнення поставлених цілей та вирішувати важливі економічні, соціальні та інші завдання у процесі регламентації господарських відносин.

Функції держави у сфері регулювання підприємництва включають:

1. Захист економічного правопорядку.
2. Формування господарських цілей, включаючи терміни досягнення.
3. Розподіл та перерозподіл за допомогою бюджету доходів між галузями та регіонами.
4. Стимулювання за допомогою субсидій та дотацій забезпечення розвитку організацій, галузей у заданому напрямку.
5. Контроль господарського законодавства.

Найважливішими формами державного регулювання є:

1. Планування у вигляді організаційної діяльності компетентних органів держави в галузі вибору та постановки цілей, визначення пріоритетів, вироблення заходів.
2. Прогнозування як підготовка прогнозів про можливий економічний стан, шляхи розвитку економіки.
3. Грошова політика, включаючи податки, ціни, кредити.
4. Антимонопольне регулювання, яке концентрується на захисті основ ринку, виявляючись у формуванні ринкових умов конкуренції.

Способами регулювання підприємницької діяльності з боку держави можуть бути:

1. Адміністративно-розпорядчі, що мають в основі авторитет державної влади. Включають заборонні, дозвільні та запобіжні заходи.
2. Економічні заходи, реалізація яких відбувається через економічні регулятори, включаючи ціну, податки, кошти (пільги, кредити, бюджетні інвестиції).

Види підприємницької діяльності

Підприємницька діяльність у різних економічних галузях має свої особливості, що стосуються форми та змісту операцій та способів їх здійснення. Підприємець має можливість створювати та пропонувати товари та послуги, а може купувати готові товари та перепродувати його споживачеві. Також він має право бути лише посередником між виробниками та споживачами, продавцями та покупцями.
У зв’язку з цим підприємницьку діяльність прийнято поділяти на кілька видів:

• виробнича,
• комерційна;
• фінансова;
• посередницька;
• страхова.

Виробнича підприємницька діяльність

Під цим видом мається на увазі, що підприємець сам виробляє продукцію, товари, послуги, роботи, інформацію, духовні цінності для подальшої реалізації (продажу) споживачам, покупцям, торговим компаніям. До виробничого підприємництва можна віднести випуск промислової та сільськогосподарської продукції виробничо-технічного призначення, споживчих товарів, будівельних робіт, перевезення вантажів та пасажирів, послуги зв’язку, комунальні та побутові послуги, виробництво інформації, знань, випуск книг, журналів, газет. Тобто даний вид підприємництва означає створення будь-якої корисної продукції споживачам.

Комерційна підприємницька діяльність

Від першого виду комерційна підприємницька діяльність відрізняється тим, що тут підприємець посідає позицію перекупника. Він купує готові товари та продає їх споживачеві. Особливість комерційної діяльності – прямі економічні зв’язки з оптовими та роздрібними споживачами товарів, робіт, послуг. Представниками комерційної діяльності є магазини, ринки, біржі, виставки-продажі, аукціони, торгові будинки, торгові бази та інше. Щоб займатися даним видом підприємництва, необхідно мати чітке уявлення про потреби людей у ​​цей час, вміти відповідати всім запитам.

Фінансова підприємницька діяльність

Об’єктом купівлі-продажу є валютні цінності, національні гроші, цінні папери, які продаються покупцю або надаються йому в кредит. Для того щоб організувати фінансове підприємництво, утворюють спеціалізовані системи організацій: комерційні банки, фінансово-кредитні компанії та інше.

Посередницька підприємницька діяльність

Це такий вид підприємництва, коли підприємець сам не виробляє та не реалізує товари, а є лише посередником, який пов’язує покупців та продавців.
Посередник – це особа, яка представляє інтереси виробника чи споживача, але сама не є. Він має право займатися підприємництвом самостійно або від імені виробника або споживача. Посередницькою підприємницькою діяльністю займаються брокери, дилери, дистриб’ютори, біржі та інші.

Страхова підприємницька діяльність

Під страховою підприємницькою діяльністю розуміється продаж послуг (укладання договорів страхування), збір страхових премій, формування та розміщення страхових резервів і фондів, здійснення страхових виплат за страховими випадками і припинення або розірвання договору страхування. Суб’єкти ринку – страхові компанії.

Підприємницька ідея та її вибір

Підприємець-початківець повинен мати ідею, яку можна характеризувати як підприємницьку ідею , засновану на інновації, що включає інноваційні моменти діяльності.

Наявність ідеї, реальної початку підприємницької діяльності, є основним чинником, умовою виробництва. Підприємницька ідея – це відображення у свідомості підприємця притаманного споживачеві бажання мати той чи інший товар, який буде вироблено підприємцем. Отже, ідея – це чітке уявлення у тому, як і шляхом якихось конкретних дій підприємця, потреба потенційного покупця може бути задоволена.

Загальна схема підприємницької діяльності полягає у проходженні наступних етапів:

1. Зародження підприємницької ідеї.
2. Перша експертна оцінка ідеї.
3. Отримання ринкової інформації (виявлення співвідношення між попитом та пропозицією, визначення ціни).
4. Розрахунки витрат за здійснення ідеї.
5. Експертна оцінка 3 та 4 етапів.
6. Ухвалення підприємницького рішення. Підготовка до практичної реалізації ідеї.

Підприємницька ідея має дві особливості:

• без її підприємницька діяльність взагалі неможлива;
• будь-який функціонуючий підприємець у своїй діяльності не може уникнути процесу накопичення, відбору та порівняльного аналізу підприємницьких ідей.

Підприємницька діяльність  – це особливий вид діяльності, спрямований на одержання прибутку, що ґрунтується на самостійній ініціативі, відповідальності та інноваційній підприємницькій ідеї.

Підприємницька ідея є виявлений можливий інтерес виробника, що має видимі обриси будь-якої конкретної економічної форми. Виявлення такого інтересу може здійснюватися у вигляді поєднання можливостей підприємця з потребами ринку, або, навпаки, шляхом поєднання потреб ринку з можливостями підприємця.

Логіка дій підприємця щодо відбору підприємницької діяльності полягає в наступному:

• зародження підприємницької ідеї;
• оцінка ідеї, реальності її втілення у практику;
• спроба перенесення ідеї на практичну площину з урахуванням ситуації над ринком;
• проведення підприємницьких розрахунків з метою виявлення можливого ефекту;
• експертна оцінка одержаної інформації про результати підприємницьких розрахунків;
• ухвалення ефективного підприємницького рішення.

Підприємництво виступає як особливий вид економічної активності, оскільки його початковий етап пов’язані лише з ідеєю – результатом розумової діяльності, згодом приймає матеріалізовану форму. Підприємництво характеризується обов’язковою наявністю інноваційного моменту: нова система управління виробництвом, якістю, впровадження нових методів організації виробництва чи нових технологій.

У підприємництві доцільно розглядати два основні елементи:

• новаторську інноваційну діяльність як підприємницьку функцію;
• дії підприємця як носія та реалізатора цієї функції.

Результатом кожного типу підприємницької діяльності є досягнення поставлених підприємцем цілей. Як основні цілі підприємницької діяльності можуть виступати:

• отримання прибутку від вкладеного у той чи інший об’єкт підприємництва капіталу, фінансових, ресурсних та матеріальних засобів;
• задоволення попиту суспільства на конкретні потреби його членів чи держави, регіону.

У процесі функціонування виробництва або посередницької діяльності цілі можуть мати ширший спектр:

• накопичення коштів для завоювання нових ринків та розвитку виробництва;
• покращення соціальних умов працівникам організації;
• оптимізація попиту покупців продукції організації;
• надання допомоги у поліпшенні етичних та моральних норм суспільства, покращення культури споживання тощо.

Отже, підприємницька ідея – це виявлена ​​підприємцем нова форма економічної активності, у якій поєднуються потенційні чи реальні потреби ринку певних послугах (товарах) з можливостями підприємця зробити ці послуги (товари) і отримати додатковий прибуток від нововведення.

Діяльність підприємця передбачає створення основи ідей, які б скласти основний чи додатковий профіль виробництва послуг чи посередництва. Накопичення ідей може мати як поточний, і перспективний характер. За кожною ідеєю підприємець приймає рішення – приступати або не приступати до її практичної реалізації. Процес прийняття рішення кожним підприємцем ведеться за власною індивідуальною технологією, що забезпечує вибір одного варіанту з альтернатив, але загальні етапи і послідовність їх виконання наступні:

• перша експертна оцінка ідеї, дійсності її практичного здійснення самим підприємцем;
• збирання інформації про ситуацію на ринку для оцінки ідеї з практичних позицій;
• проведення підприємницьких розрахунків з метою виявлення: об’єктів попиту та пропозиції на ринку на послуги (товар), що передбачаються до виробництва; можливу ціну реалізації аналогічних послуг; витрат виробництва; величини прибутку та ефективності виробництва послуг та ін;
• друга експертна оцінка здійснюється залученими фахівцями та має на меті встановити сумісність ідеї з можливостями підприємця;
• прийняття рішення підприємцем продовжити роботу над ідеєю або її виключення і переходу до осмислення іншої підприємницької ідеї.

При організації підприємницької діяльності необхідно враховувати два важливі моменти:

• підприємництво завжди базується на конкретній ідеї, детально вивченій та оціненій на експертному рівні, яка має бути практично реалізована;
• підприємницька діяльність завжди пов’язані з прийняттям професійних рішень.

Будь-яка ідея може бути реалізована у практику господарської діяльності з різним ступенем ефективності. При цьому кожен підприємець обирає та відпрацьовує свою техніку реалізації ідеї. Для реалізації ідеї необхідно скласти загальну схему, що включає основні етапи та процеси взаємопов’язаних дій, спрямованих на досягнення конкретного результату.

Кожна дія має бути детально проаналізована за допомогою точних розрахунків, які оформлюються у вигляді підприємницького проекту. Насправді застосовуються два варіанти документального оформлення: бізнес-план чи техніко-економічне обгрунтування.

Реалізація прийнятої ідеї має кілька етапів:

• бізнес-планування – детальний виклад з точними розрахунками реалізації проекту, зазначення організаційної форми підприємництва та джерел формування коштів, необхідні початкового етапу реалізації ідеї;
• залучення позикових коштів та партнерів (учасників);
• державна реєстрація своєї фірми (підприємства), якщо вона створюється вперше. Для чого необхідно дотриматися наступних формальностей:
  • визначення складу засновників та розробка установчих документів;
  • укладання засновниками договору про створення та діяльність фірми;
  • затвердження статуту фірми та оформлення протоколу № 1 засновників (учасників) фірми про призначення директора та інших керівників;
  • відкриття тимчасового рахунку у банку;
  • реєстрація фірми у філії реєстраційної палати за місцем знаходження фірми та включення фірми до державного реєстру;
  • внесення учасниками фірми своїх вкладів у банк та відкриття постійного розрахункового рахунку у банку;
  • реєстрація підприємства у районній податковій інспекції;
  • отримання дозволу на виготовлення круглого друку та кутового штампу;
• організаційно-технічна підготовка фірми до виробництва товарів (послуг);
• управління функціонуючої фірмою та партнерськими зв’язками.

Бізнес-план  є детальним обґрунтуванням концепції, призначеної для реалізації підприємницької ідеї, і включає заходи, які необхідно здійснити для реалізації ідеї та схему фінансування підприємницької діяльності. Бізнес-план може застосовуватися для експертної оцінки ідеї, заснованої на виявленні можливого доходу та визначенні рівня прибутковості. Бізнес-план включає: ділову концепцію, рекламний малюнок, діловий розклад, набір цілей, маркетингове дослідження, фінансове резюме.

Техніко-економічне обґрунтування  – це спеціально розроблений документ з метою виявлення економічного ефекту шляхом порівняння валових витрат, необхідних для реалізації ідей та очікуваних валових доходів. Даний документ необхідний, коли підприємець готується звернутися до банку чи іншої фінансової установи за отриманням кредиту або коли йдеться про якусь суттєву форму взаємодії з іншим партнером по бізнесу, що стосується його інтересів. Документ готується самостійно підприємцем чи із залученням консультантів.

Реалізація підприємницької ідеї вважається успішною, якщо досягнуто результату, що планується на початку реалізації підприємницької ідеї. Цивілізоване розуміння підприємницького успіху пов’язується насамперед із ідеєю самоствердження чи з прагненням змінити перебіг подій.

Комерційний успіх (додатковий прибуток, прибуток) супроводжує підприємницький успіх, але у підприємницької діяльності не виступає як самоціль. Це поняття спирається на культуру підприємництва як на систему спільно виношуваних та реальних переконань та уявлень про цінності, що забезпечує високий престиж та сприяє збільшенню ефективності виробництва товарів (послуг) та доходів.

Фахівці стверджують, що 70% нових фірм припиняють свою діяльність упродовж першого року. Основна причина цього криється у відсутності у власників фірм підприємницького таланту, який вважається одним з основних ресурсів будь-якої економіки, але мають їх, за різними оцінками, лише 5 – 10% населення.

Причини, через які одні підприємці успішні у бізнесі, а інші – ні, завжди викликали інтерес у фахівців. Вважається, що існує три групи факторів, які значною мірою впливають на результат майбутньої діяльності людини, яка планує відкрити свою справу:

• особисті якості;
• ділові навички;
• здатність приносити необхідні жертви заради втілення свого задуму життя.

Щоб стати успішним підприємцем, людина повинна мати:

• високою загальноосвітньою та професійною підготовкою;
• галузевим досвідом, причому, особливо цінними є знання галузі, набуті безпосередньо перед створенням нового підприємства;
• досвідом керівної роботи;
• досвідом участі у створенні підприємств, який дозволяє швидше розпізнати та оцінити труднощі раннього етапу роботи, подолати чи навіть уникнути їх;
• у всіх галузях господарського та професійного спілкування з людьми, чи то управління персоналом, робота в групі, переговори з діловими партнерами чи відносини з клієнтом, велике значення для досягнення успіху має наявність високої соціальної компетенції. Її основними складовими є комунікаційні здібності, контактність, готовність та вміння вирішувати конфлікти, увагу до партнера, почуття відповідальності, емоційна стійкість, мотиваційні здібності, прагнення навчатися, здатність до самоаналізу, почуття справедливості.

Що стосується особистих якостей підприємця, то серед безлічі рис характеру експерти виділяють чотири властивості, якими мають майже всі успішні підприємці: віра в себе, потреба в досягненнях, ініціатива і знання себе.

Самі ж підприємці, як свідчать опитування соціологів, до особистісних характеристик, які забезпечують ефективну діяльність у бізнесі, відносять такі інтуїтивні можливості:

• вміння працювати з людьми;
• здатність швидко приймати несподівані рішення;
• вміння ризикувати;
• комунікативні переваги;
• агресивність характеру;
• стійкість поведінкових та ціннісних стратегій у різних ситуаціях.

Одні бізнесмени вважають, що управлінню фірмою заважає зайва жорсткість, інші, навпаки, дотримуються позиції психологічної м’якості. Соціологи відзначають досить «спокійне» ставлення підприємців до своїх недоліків та високий рівень самооцінки. Деякі бізнесмени вважають “корисними” всі свої переваги та недоліки, стверджуючи, що саме вони сприяють формуванню “унікальності” свого образу, забезпечуючи перемогу.

Виробниче підприємництво

Виробниче підприємництво – економічно активна діяльність суб’єктів ринкової економіки, предметом якої є виробництво товарів, виконання робіт та надання послуг, що підлягають подальшій реалізації споживачам. Причому функція виробництва є визначальною. З погляду суспільства загалом, виробниче підприємництво має пріоритетне значення, оскільки громадське багатство залежить стану справ у сфері матеріального, науково-технічного і сервісного виробництва. Виробниче підприємництво вважається найважчим, хоч і найважливішим видом підприємництва.

Для реалізації виробничого підприємництва потрібні досить значні фінансові та матеріальні ресурси. Прагнення отримання якомога більшого прибутку за меншого ризику передбачає здійснення відповідної технології ведення справи. Її елементом є вибір основної сфери діяльності, змістовна сторона якої визначається фінансовими ресурсами та особистими схильностями підприємця. Вибір виду передбачає проведення попереднього маркетингу, тобто. вивчення, наскільки запропонований товар чи послуга необхідні споживачеві, чи стабільні попит ними, його величина і тенденції розвитку у майбутньому, якими є можлива продажна ціна одиниці товару, витрати його виробництва та реалізації, передбачувані обсяги продажів.

До виробничого підприємництва слід віднести інноваційну, науково-технічну діяльність, безпосередньо виробництво товарів та послуг, їх виробниче споживання, а також інформаційну діяльність у цих галузях. Перш ніж зайнятися виробничою діяльністю, будь-який підприємець повинен визначити, які саме товари він вироблятиме, які види послуг має намір надавати, потім розпочати маркетингову діяльність. Для виявлення потреби у товарі, попиту нього слід входити у контакти з потенційними споживачами, покупцями товарів, з оптовими чи оптово-роздрібними торговими организациями. Формальним завершенням переговорів може бути контракт, укладений між підприємцем та майбутніми покупцями товару. Такий договір дозволяє звести до мінімуму підприємницький ризик. Інакше підприємець розпочинає виробничу діяльність із випуску товару, маючи лише усну домовленість. В умовах ринкових відносин, що склалися на Заході, усна домовленість, як правило, служить надійною гарантією і в подальшому, за необхідності, може бути оформлена у вигляді контракту, угоди.

Відповідно до стадій виробничого циклу підприємницька діяльність поділяється на:

• виробниче підприємництво – виробництво товарів, надання послуг, виконання, інформаційне забезпечення, створення духовних цінностей;
• комерційне підприємництво – проведення торгових, торговельно-посередницьких та торговельно-закупівельних операцій;
• фінансове підприємництво – діяльність фінансових ринках, у сфері страхування, аудиту.

У сфері послуг розвивається консалтингове підприємництво – ініціативна діяльність із управлінського консультування.

Виробничий бізнес  – вид підприємництва, основу якого становить виробництво як матеріальне, і духовне, інтелектуальне. Це один із найскладніших видів бізнесу, мета якого – створення речей, цінностей, благ, будь-якого корисного продукту, необхідного споживачам та здатного бути проданим за певною ціною або обміненим на інший товар. Схема виробничого підприємництва: підприємець набуває чи орендує кошти – приміщення та устаткування, закуповує оборотні кошти – матеріали та комплектуючі, залучає робочої сили, набуває, отримує необхідну інформацію, здійснює виробництво.

Розрізняють три основні види підприємницької діяльності: виробнича, комерційна та фінансова, які будучи здавалося б самостійними, взаємно доповнюють один одного. Один із видів діяльності може утримуватися в іншому. Виробниче підприємництво поширюється виробництва продукції (послуг), комерційне – з їхньої обмін і розподіл, фінансове – на грошовий обіг.

Комерційне підприємництво

Комерційне підприємництво – підприємницька діяльність, заснована на торговельній та торговельно-посередницькій діяльності, участь у продажу чи сприяння продажу товарів та послуг.

Існують різні два види комерції:

• безпосередня – вид комерційного підприємництва, основу якого становить будь-яка торгівельна діяльність, участь у продажу чи безпосереднє сприяння оптовому чи роздрібному продажу товарів та послуг. Суб’єктами безпосереднього комерційного підприємництва є комерсанти;
• посередницька – вид комерційного підприємництва, основу якого становить діяльність із надання інформаційного посередництва, опосередковано сприяє продажу товарів та послуг. Суб’єкти посередницького комерційного підприємництва називаються посередниками.

Комерційне підприємництво є здійснення різних варіантів можливості продати товар дорожче, ніж він був куплений з метою отримання прибутку. Схематично комерційне підприємництво можна у вигляді: гроші – товар – гроші з доходом.

Виділяють фази комерційного підприємництва:

1. підприємець купує чи обговорює посередництво у продажу товарної маси;
2. підприємець продає чи обговорює продаж товарної маси.

Комерційне підприємництво можуть здійснювати фізичні особи, торгові та посередницькі організації, товарні біржі.

Комерційне підприємництво  може бути орієнтоване на переважно оптову комерційну діяльність, переважно роздрібну комерційну діяльність та переважно посередницьку діяльність.

Комерція безпосередньо сприяє здійсненню угод купівлі-продажу, підряду, розвитку орендних та лізингових операцій, розвитку збутової та продуктивної кооперації, надання різноманітних бізнес-послуг.

Комерсанти  – особи, юридично незалежні від виробників, торгових організацій, споживачів, посередників, пов’язані між собою договорами в усній та письмовій формах.

Будь-яка комерційна діяльність  здійснюється з метою одержання підприємницького прибутку. Можливість отримання винагороди за свої послуги виникає через вигідність роботи посередника для виробників та покупців.

Контрагенти  (сторони) – приватні особи, бізнес-організації, установи, пов’язані зобов’язаннями за загальним договором обігу товарів чи послуг.

Торгові операції  є сукупність основних та супутніх договорів обігу товарів на внутрішньому ринку.

Зовнішньоторговельні операції – сукупність основних та супутніх договорів обігу товарів на зовнішньому ринку.

Експортні зовнішньоторговельні операції  – продаж товарів чи послуг, що здійснюється за кордон або організаціями, що діють у цій країні, але зареєстровані в інших країнах.

Імпортні зовнішньоторговельні операції  – придбання товарів чи послуг з-за кордону або в організацій, що діють у цій країні, але зареєстровані в інших країнах.

Реекспортні зовнішньоторговельні операції  – продаж зарубіжних країн товарів, раніше імпортованих до країни без їх продуктивної доопрацювання країни покупця.

Реімпортовані зовнішньоторговельні операції  – придбання та ввезення в країну товарів раніше експортованих за кордон і там, що не пройшли продуктивного доопрацювання.

Фінансове підприємництво

Фінансове підприємництво  – спеціалізована галузь підприємницької діяльності, характерною особливістю якої є те, що предметом купівлі-продажу виступають цінні папери (акції, облігації та ін.), Валютні цінності та національні гроші.

Основним полем діяльності фінансового підприємництва є комерційні банки та фондові біржі.

Комерційний банк – це фінансово-кредитна установа, що кредитує на платній основі переважно комерційні організації, що здійснює прийом грошових вкладів (депозитів) та інші розрахункові операції за дорученням клієнтів.

Джерелом доходів банку є різниця між відсотковими ставками депозитних (залучених) та позичкових коштів.

Операції комерційних банків поділяються на три групи:

• пасивні (залучення коштів);
• активні (розміщення коштів);
• комісійно-посередницькі (виконання різних операцій за дорученням клієнтів зі сплатою комісії).

Під фондовою біржею розуміється організаційно оформлений, регулярно функціонуючий ринок цінних паперів, сприяє підвищенню мобільності капіталу та виявлення реальної вартості активів.

Підприємницька діяльність на ринку фінансових послуг представляє сукупність цієї діяльності (з урахуванням специфіки та особливостей) на наступних ринках:

• цінних паперів;
• банківських послуг;
• страхових послуг;
• інших фінансових послуг (посередницьке підприємництво та інших.).

На ринку цінних паперів здійснюються такі види професійної діяльності:

• брокерська діяльність  – вчинення угод із цінними паперами як повірений або комісіонер, який діє на підставі договору доручення або комісії. Професійний учасник ринку цінних паперів, який займається брокерською діяльністю, називається брокером. Він повинен виконувати доручення клієнтів сумлінно та в порядку їх надходження, отримуючи за цю діяльність від клієнтів матеріальну винагороду;
• дилерська діяльність  – вчинення угод купівлі-продажу цінних паперів від свого імені та за свій рахунок. Професійний учасник ринку цінних паперів, який здійснює дилерську діяльність, називається дилером. Як дилер може виступати лише комерційна організація, а брокером – як комерційна організація, і індивідуальний підприємець;
• клірингова діяльність  – діяльність з визначення взаємних зобов’язань (збір, звірка, коригування інформації з операцій з цінними паперами та підготовка бухгалтерських документів за ними) та їх заліку з постачання цінних паперів та розрахунків за ними;
• депозитарна діяльність  – діяльність з надання послуг, зберігання сертифікатів цінних паперів та (або) обліку та переходу прав на цінні папери. Професійний учасник ринку цінних паперів, який здійснює депозитарну діяльність, називається депозитарієм. Особа, яка користується послугами депозитарію зі зберігання цінних паперів та (або) обліку прав на цінні папери, називається депонентом. Взаємини між депозитарієм та депонентом регулюються укладеним ними депозитарним договором;
• діяльність з ведення реєстру власників цінних паперів  включає збирання, фіксацію, обробку, зберігання та надання даних, що становлять систему ведення реєстру власників цінних паперів. Діяльністю по реєстру власників цінних паперів мають право займатися лише юридичних осіб, які називаються власниками реєстру (реєстраторами).

Усі категорії професійних учасників ринку цінних паперів для провадження своєї діяльності повинні в установленому порядку отримати спеціальний дозвіл (ліцензію).

Діяльність над ринком банківських послуг здійснюється кредитними організаціями виходячи з ліцензії, виданої Національним Банком. Кредитні організації мають право здійснювати банківські операції:

• залучення коштів у вклади (до запитання та на певний термін);
• розміщення зазначених вище залучених коштів від свого імені та за свій рахунок;
• відкриття та ведення банківських рахунків;
• здійснення розрахунків за дорученням фізичних та юридичних осіб за їх банківськими рахунками;
• інкасація грошових коштів, векселів, платіжних та розрахункових документів та касове обслуговування фізичних та юридичних осіб;
• купівля-продаж іноземної валюти у готівковій та безготівковій формах;
• залучення у вклади та розміщення дорогоцінних металів;
• видача банківських гарантій;
• здійснення переказів коштів без відкриття банківських рахунків (за винятком поштових переказів);
• довірче управління грошима та іншим майном;
• надання в оренду спеціальних приміщень або сейфів для зберігання документів і цінностей;
• лізингові операції;
• надання консультаційних та інформаційних послуг, а також інші угоди відповідно до чинного законодавства.

Кредитної організації забороняється займатися виробничою, торговою та страховою діяльністю.

При страховому підприємництві страхові організації відповідно до законодавства та договору гарантують страхувальникам відшкодування збитків у разі виникнення ризику втрати майна, здоров’я, життя та інших видів втрат. У цьому страхові компанії отримують плату під час укладання договору страхування, тобто. компенсують свої витрати, ймовірність ризику та отримання підприємницького прибутку. Страхове підприємництво одна із найбільш ризикових видів діяльності.

Страхова діяльність здійснюється на основі договорів майнового чи особистого страхування, які укладаються громадянином або юридичною особою (страхувальником) із страховою організацією (страховиком).

Так, за договором майнового страхування страховик зобов’язується за обумовлену договором плату (страхову премію) при настанні передбаченої у договорі події (страхового випадку) відшкодувати страхувальнику або іншій особі, на користь якої укладено договір (вигодонабувачу), заподіяні внаслідок цієї події збитки у застрахованому майні збитки у зв’язку з іншими майновими інтересами страхувальника (виплатити страхове відшкодування) у межах певної договором суми (страхової суми).