Оцінка вартості транспортних засобів

Оцінка вартості транспортних засобів (transportation facilities appraisal) – один із видів експертної діяльності на транспорті, основною метою якої є визначення вартості транспортного засобу у разі виникнення правовідносин між фізичними особами, юридичними особами та державою, пов’язаних з володінням, розпорядженням та використанням транспортних засобів.

Під транспортним засобом розуміють пристрій, призначений для перевезення дорогами людей, вантажів або обладнання, встановленого на ньому. До транспортних засобів відносять:

• механічні транспортні засоби;
• причепи;
• мопеди;
• велосипеди з підвісним двигуном та інші транспортні засоби з аналогічними характеристиками.

Механічні транспортні засоби включають автотранспортні засоби (вантажні та легкові автомобілі, автобуси та автопоїзди), мототранспортні засоби, тролейбуси, трамваї, будь-які трактори, самохідні машини.

Ознаки, що полегшують проведення робіт з оцінки або сприяють збільшенню ринку послуг з оцінки вартості транспортних засобів:

• стандартне конструктивне компонування транспортних засобів з невеликої кількості агрегатів, вузлів, механізмів та систем (до 20–30 найменувань);
• обов’язкова державна реєстрація транспортних засобів (що дозволяє однозначно ідентифікувати їх під час проведення оцінки вартості);
• високий рівень аварійності у процесі експлуатації транспортних засобів (що викликає потребу у великому обсязі робіт з оцінки вартості пошкоджень, отриманих у дорожньо-транспортних пригодах – ДТП);
• переміщення у великих обсягах транспортних засобів через митний кордон (яке здійснюється у різних митних режимах та потребує визначення митної вартості).

Ознаки, що ускладнюють проведення оцінки вартості транспортних засобів:

• висока конструктивна складність транспортних засобів на рівні деталей і низький рівень подетальної уніфікації (номенклатура запасних частин сучасного автомобіля налічує до 10 000 позицій; в експлуатації знаходиться понад 30 000 різних марок і моделей автомобілів, вся номенклатура запасних частин яких налічує кілька сотень мільйонів невзаємозамінних що створює значні труднощі щодо формування інформаційного забезпечення оцінки вартості ремонту та шкоди при пошкодженні транспортних засобів;
• необхідність кількісного обліку експлуатаційної надійності (безвідмовності та довговічності) транспортного засобу, що в основному визначає його вартість (безвідмовність – властивість транспортного засобу зберігати працездатний стан протягом деякого напрацювання без вимушених перерв – визначає також величину експлуатаційних витрат, основними показниками є «напрацювання на відмову» та “Питома трудомісткість технічного обслуговування та ремонту”, довговічність – властивість транспортного засобу зберігати працездатність до граничного стану з перервами для технічного обслуговування та ремонту, показниками виступають “ресурс” (в тис. км) і “термін служби” (в роки x));
• транспортний засіб служить об’єктом підвищеної небезпеки, тому його оцінці необхідно враховувати стан конструктивної безпеки, т.к. при недостатньому її рівні втрати (в т.ч. та фінансові) для власника (покупця) транспортного засобу можуть значно перевищувати вартість об’єкта оцінки.

При оцінці вартості транспортних засобів враховують 4 види конструктивної безпеки:

1. активну;
2. пасивну;
3. післяаварійну;
4. екологічну.

Оцінку вартості транспортних засобів проводять:

• при переоцінці активної частини основних фондів по групі «транспортні засоби» та у випадках, коли необхідна їх оцінка у процесі приватизації;
• у митних цілях;
• з метою оподаткування;
• купівлі-продажу, в т.ч. аукціонної;
• при заставі, оренді та лізингу;
• при оформленні як вклад у статутний капітал підприємства та виділення вкладу учасника товариства при виході з товариства;
• при реорганізації та ліквідації товариства;
• при страхуванні;
• щодо розміру шкоди від їх ушкодження;
• при даруванні, наслідуванні та розподілі майна в судовому порядку;
• під час укладання договорів міни та бартерних угод;
• при конфіскації, списанні та утилізації.

Оцінюючи вартості транспортних засобів визначають такі види вартості:

1. відновлювальну;
2. митну;
3. ринкову на первинному та вторинному ринках;
4. страхову;
5. залишкову;
6. ремонту транспортних засобів та збитків від їх пошкодження.

Методологія оцінки вартості транспортних засобів базується на порівняльному та витратному підходах. Найбільше підходить порівняльний підхід, т.к. транспортні засоби є продукцією великосерійного та масового виробництва та кількість угод купівлі-продажу досить велика, тому цінова інформація стабільна, представницька та доступна.

Витратний підхід використовується тільки при оцінці переобладнання транспортних засобів та при виготовленні їх у порядку індивідуальної творчості (оскільки виготовлення одного-єдиного транспортного засобу є одиничним виробництвом, питомі витрати на виготовлення вищі, ніж при серійному виробництві). Він раціональний в оцінці вартості ремонту (відновлення) транспортних засобів і реалізується з урахуванням складання калькуляцій на ремонтні роботи.

Прибутковий підхід можливий лише в оцінці раритетних (рідкісних, цінних) автомобілів у тому випадку, коли вони приносять дохід своїм власникам шляхом використання на зйомках фільмів, участі у демонстраційних пробігах, експонування на виставках тощо.

Для отримання найточнішої оцінки зношування транспортних засобів доцільний метод оцінки зношування з інструментальним контролем технічного стану транспортного засобу, що дозволяє об’єктивно визначити його ефективний вік. Цей метод – основний у світовій практиці оцінки вартості транспортних засобів. У вітчизняній практиці у зв’язку з відсутністю необхідної виробничої бази він не набув широкого поширення.