Однорівнева модель іпотечного кредитування діє у ряді розвинених країн таких, як Данія, Німеччина, Франція. При однорівневій моделі іпотечного кредитування, на відміну від дворівневої, функції кредитора та інвестора виконує один суб’єкт, тобто банк, який видав іпотечний кредит, який самостійно випускає та реалізовує цінні папери.
Таку схему іпотечного кредитування ще називають німецькою моделлю. Вона набула широкого поширення в Європі, а також її стали використовувати в країнах, що розвиваються.
У Німеччині накопичення коштів на купівлю житла та видачу іпотечних кредитів здійснюють спеціалізовані кредитні установи, будівельно-ощадні каси. Тобто кредитування приватних осіб проводиться за рахунок залучення коштів самих громадян.
Фізична особа відкриває в касі накопичувальний рахунок і накопичує на ньому кошти до певного рівня, близько 50% вартості житла. Після чого отримує пільговий кредит на суму, що бракує, і передає кредитній установі придбану нерухомість у заставу до повного погашення позики. Позичальник отримує ще й державну дотацію в розмірі 10%.
При однорівневій моделі іпотечного кредитування кредиторами, зазвичай, виступають спеціально засновані кредитні організації — іпотечні банки.
Рефінансування кредитів відбувається двома шляхами:
- по-перше, за рахунок емісії іпотечних цінних паперів (ІЦБ) на основі закладних пулів, яку здійснюють самі банки, продаючи згодом ІЦБ (зокрема, іпотечні облігації) на фондовому ринку різним інвесторам;
- по-друге, за рахунок продажу заставних, організованих або не організованих у пули та виставлених банком на первинний ринок цінних паперів.
Для первинного ринку іпотечного кредитування такими угодами є:
- щодо видачі кредитів (позик);
- заставу нерухомого майна;
- за зверненням стягнення на закладене майно та його продажу у разі неналежного виконання або невиконання позичальником його зобов’язань;
- зі страхування предмета застави.
Для вторинного ринку іпотечного кредитування до таких угод належать випуск емісійних цінних паперів, забезпечених іпотечними активами, та угоди щодо їх розміщення.
Іпотечні папери випускає сам банк. Банк, що видав іпотечний кредит (спеціалізована іпотечна кредитна організація) самостійно рефінансує іпотечні кредити за рахунок випуску цінних паперів облігаційного типу – заставних листів.
Заставні листи на відміну звичайних облігацій мають спеціальне забезпечення – занесене до спеціального регістру майно — іпотечні кредити.
Діяльність іпотечних банків суворо контролюється державою та органами банківського нагляду.
Особливостями однорівневої моделі в порівнянні з дворівневою також є:
- відносна дешевизна її організації та контролю за нею;
- відсутність необхідності страхувати кредитно-фінансові ризики;
- відсутність витрат на виплату агентських винагород обслуговуючим кредитам банкам, що знижує вартість кредиту для заставників.
Відмітні риси Німецької моделі – заснованої на системі заощаджень від Американської моделі – заснованої на системі вторинного ринку іпотечних цінних паперів, наведені в таблиці.
| Порівнювані параметри | Німецька модель | Американська модель |
| Вартість ресурсів, що залучаються банком | Нижче ринкових | Ринкова |
| Отримання кредиту | Після проходження ощадної стадії | Одразу після звернення до банку |
| Форма залучених ресурсів | Ощадні (депозитивні) рахунки | Забезпечені іпотекою цінні папери |
| Основна форма державної підтримки | Преміальні виплати за вкладами | Державні гарантії щодо заставних |
| Обсяги кредитування | Обмежені обсягом заощаджень | Обмежені платоспроможністю позичальника |
| Навантаження на бюджет | Постійно | На 1 етапі під час становлення системи ринку |
| Терміни кредитування | 8-10 років | Від 15 до 30 років |
| Сума кредиту | до 45% вартості квартири | До 100% вартості квартири |
Слід визнати, що з погляду економічного прогресу найефективнішою є класична американська модель. Завдяки перепродажу виданих кредитів та розвиненому ринку іпотечних цінних паперів ніщо не обмежує зростання «іпотечного» капіталу.
