Номіналістична теорія грошей – Теорія, що розглядає гроші як умовні знаки, позбавлені внутрішньої вартості. Номіналістична теорія грошей розглядає виникнення грошей як продукт угоди для людей з метою полегшення обміну чи як наслідок законодавчих актів урядів. На противагу металевій теорії грошей, представники якої ототожнювали гроші з благородними металами, номіналістична теорія грошей розриває зв’язок із золотом, вважаючи що вартість грошей зовсім не залежить від їхнього матеріального утримання, а визначається лише найменуванням.
Систематичний розвиток номіналістична теорія фінансів отримала у працях економістів XVIII ст. Так, англійський економіст Дж.Стюарт виступив із концепцією «ідеальної грошової одиниці», за якою гроші виконують лише функцію масштабу цін. Дж. Беллерс, Н. Бартон (Великобританія) стверджували, що гроші – це лише умовні знаки, які не мають нічого спільного з товарами. Аналогічні погляди розвивав Дж.Берклі, який розглядав гроші як відношення абстрактної вартості, позбавлені матеріального змісту.
Найбільш детально номіналістичну теорію грошей розробив німецький економіст Г.Ф.Кнапп у роботі «Державна теорія грошей» (1905). Він розглядав гроші як створення правопорядку і бачив у них тільки платіжний засіб, намагався довести, що всі характерні для повноцінних металевих грошей функції можуть виконувати нерозмінне на золото паперові гроші. Кнапп оголосив гроші «продуктом правопорядку», створенням державної влади. За його твердженням гроші використовуються як платежу незалежно від їх металевого змісту, вони звільняються від будь-якого зв’язку з металом і є умовними знаками, які держава наділяє певною платіжною здатністю. При аналізі грошової маси він враховував лише паперові гроші та розмінні монети. Кредитні гроші він виключав зі свого дослідження, це зумовило неспроможність його теорії з розвитком кредитних грошей. Помилковість державної теорії грошей Г.Ф.Кнаппа полягала в тому, що:
- гроші – категорія не юридична, а економічна;
- металеві гроші мають самостійну вартість, а не отримують її від держави;
- вартість паперових грошей також визначається не державою, а зумовлена об’єктивними економічними законами;
- Основною функцією грошей не засіб платежу, а міра вартості.
На думку австрійського економіста Ф.Бендиксена, гроші – це умовні знаки вартості, що відіграють допоміжну роль кошти рахунку та виражають мінові пропорції. Вони є свідченням надання послуги однією особою іншій і є «асигнуванням на зустрічні послуги». Оцінюючи сутності грошей, він ігнорував теорію вартості.
У XX ст. Дж.Кейнс оголосив золотий стандарт «варварським пережитком» та бачив у ньому перешкоду на шляху перетворення грошей на об’єкт державно-монополістичного регулювання. Кейнс бачив в емісії паперових грошей важливий засіб забезпечення «ефективного попиту» та «повної зайнятості».
На думку Фрідмена, гроші – це “експериментальна теоретична конструкція”. Семуельсон вважає гроші «соціальною умовністю».
Велику роль номіналізм відіграв у Німеччині, яка широко використала емісію грошей для фінансування Першої світової війни. Проте період гіперінфляції у Німеччині 20-ті роки показав неспроможність цієї теорії.
Головна помилка номіналістичної теорії – заперечення товарної природи грошей. Ця теорія ігнорує стихійне переродження грошей зі світу товарів, заперечує єдність товару та грошей. Безумовно, держава може в законодавчому порядку визначити масштаб цін, але не може визначити вартість грошей. Приписуючи державі здатність створювати гроші та визначати їх вартість, номіналістична теорія грошей змішує поняття міри вартості та масштабу цін, перетворюючи гроші з економічної категорії на юридичну.
Номіналісти не тільки вважають однорідними поняття металевих та паперових грошей, оголошуючи й ті й інші «умовними знаками», а й підносять паперові гроші, вважаючи їх найдосконалішою формою грошей.
Таким чином, номіналістична теорія не є заможною з наступних причин:
- заперечує товарну природу грошей;
- ототожнює міру вартості з масштабом цін;
- заперечує найважливіші функції грошей;
- перебільшує роль держави.
