Кредитно-грошова політика (credit and monetary policy) – один із напрямів економічної політики в рамках державного регулювання економіки. Застосовується поряд із фінансовою, валютною, зовнішньоторговельною, структурною та іншими видами економічної політики.
Провідник кредитно-грошової політики держави – центральний (національний) банк відповідно до властивими йому функціями, а її об’єкти – попит та пропозиція на грошовому ринку, що змінюються внаслідок операцій центрального банку, комерційних банків та рішень небанківського сектора.
Кінцеві цілі кредитно-грошової політики – економічне зростання, повна зайнятість, стабільність цін, стійкий платіжний баланс – досягаються з допомогою довгострокових заходів, розрахованих роками і які є швидкої реакцією зміну ринкової кон’юнктури.
Поточна кредитно-грошова політика орієнтується більш конкретні і доступні мети, наприклад, на фіксацію кількості грошей, що у обігу, визначення рівня інфляції тощо.
Інструменти кредитно-грошової політики: прямі – Ліміти кредитування, пряме регулювання ставки відсотка; непрямі – Зміна норми обов’язкових резервів, зміна облікової ставки відсотка (ставки рефінансування), операції на відкритому ринку з державними цінними паперами. Ефективність використання непрямих інструментів регулювання у межах кредитно-грошової політики був із ступенем розвитку ринку. У перехідних економіках, особливо у перших етапах перетворень, застосовуються як прямі, і непрямі інструменти з поступовим витісненням перших другими.
Проміжні цілі кредитно-грошової політики безпосередньо відносяться до діяльності центрального банку та здійснюються у ринковій економіці в основному за допомогою непрямих інструментів. У світовій економічній практиці основним інструментом є операції у ринку з державними цінними паперами. Шляхом купівлі чи продажу на ринку державних цінних паперів центральний банк може здійснювати або вливання грошових резервів в кредитну систему держави, або вилучення їх.
Операції на ринку проводяться центральним банком зазвичай разом із групою великих банків та інших фінансово-кредитних установ. Якщо на грошовому ринку спостерігається надлишок грошової маси в обігу, центральний банк для обмеження або ліквідації цього надлишку починає активно пропонувати державні цінні папери на відкритому ринку банкам чи населенню, які купують державні цінні папери через спеціальних дилерів. Оскільки пропозиція державних цінних паперів збільшується, їхня ринкова ціна падає, а відсоткові ставки за ними зростають, відповідно, зростає їхня «привабливість» для покупців. Активне скуповування державних цінних паперів призведе в кінцевому рахунку до скорочення банківських резервів, що, у свою чергу, зменшить пропозицію грошей у пропорції, що дорівнює банківському мультиплікатору.
У разі нестачі грошових коштів у обігу центральний банк проводить політику, спрямовану на розширення грошової пропозиції, – починає скуповувати державні цінні папери у банків та населення, тим самим збільшуючи попит на них. У результаті їхня ринкова ціна зростає, відсоткова ставка за ними падає, що робить ці цінні папери «непривабливими» для власників. Їх продаж населенням та банками призведе до збільшення банківських резервів та (з урахуванням мультиплікаційного ефекту) до збільшення грошової пропозиції.
Ще один інструмент кредитно-грошової політики – політика зміни облікової ставки (ставки рефінансування) – відсотка, під який центральний банк надає кредити комерційним банкам (виступаючи як кредитор в останній інстанції), які мають міцне фінансове становище, але зазнають тимчасових фінансових труднощів. Зменшення облікової ставки робить для комерційних банків позики резервних фондів дешевими, вони прагнуть отримати кредит. При цьому збільшуються їх надлишкові резерви, викликаючи збільшення кількості грошей в обігу. І навпаки, збільшення облікової ставки робить позики невигідними, скорочення банківських резервів призводить до мультиплікаційного скорочення грошової пропозиції.
p align=”justify”> Серед інструментів кредитно-грошової політики зміна облікових ставок займає друге за значенням місце після операцій центрального банку на відкритому ринку і проводиться зазвичай у поєднанні з ними. Так, під час продажу державних цінних паперів на ринку з метою зменшення фінансової пропозиції центральний банк встановлює високу облікову ставку (вище прибутковості цінних паперів), що прискорює процес продажу комерційними банками державних цінних паперів населенню, т.к. їм стає невигідно заповнювати резерви позиками у центрального банку і підвищує ефективність операцій на відкритому ринку.
І навпаки, при купівлі центральним банком державних цінних паперів на ринку він знижує облікову ставку (нижче дохідності цінних паперів). У цій ситуації комерційним банкам вигідніше займати резерви у центрального банку та спрямовувати наявні кошти на купівлю більш прибуткових державних цінних паперів у населення, яке стає зацікавленим у їхньому продажу. Розширювальна політика центрального банку стає ефективнішою.
Використовуваний як інструмент кредитно-грошової політики механізм дії зміни норми обов’язкових резервів полягає в наступному: збільшення центральним банком цієї норми призводить до скорочення надлишкових резервів банків та до мультиплікаційного зменшення грошової пропозиції; при її зменшенні відбувається мультиплікаційне розширення пропозиції грошей. Цей інструмент кредитно-грошової політики є найпотужнішим, але досить грубим, оскільки зачіпає основи діяльності комерційних банків.
