Історія відмивання грошей

Історія відмивання грошей: існує легенда, згідно з якою термін «відмивання грошей» з’явився в США в часи сухого закону, коли мафія Чикаго отримувала великі доходи від нелегальної торгівлі спиртним та з інших джерел. Нібито на той час була розроблена схема, за якою ці доходи офіційно оформлялися як виторг мережі автоматичних пралень. Послуги пралень оплачувалися готівкою, тому відстежити, скільки людей реально ними користувалося, було неможливо, що дозволяло гангстерам «підмішувати» кримінальні гроші у легальний виторг пралень. За асоціацією з пральнями процес перетворення нелегальних грошей на легальні та був названий money loundering, тобто. “пранням” або “відмиванням”. Однак це лише міф.

Інтерес мафії до офіційного очищення доходів з’явився лише після арешту Аль Капоне в 1931 за обвинуваченням у несплаті прибуткового податку: урядові агенти змогли довести, що його витрати не відповідають офіційним доходам, а значить, він приховує частину заробленого від оподаткування. Інший великий мафіозі Меїр Ланські (уроджений Меїр Сухомлянський з Гродно, відомий як «рахівник мафії», один із засновників Лас-Вегаса), бувши вражений арештом Капоне, вигадав перші відомі схеми відмивання коштів, отриманих злочинним шляхом.

Спочатку відмивання відбувалося через казино: до звичайного виторгу гральних закладів у США та на Кубі «підмішувалися» брудні гроші, нібито програні клієнтами. Пізніше Ланскі створив схему, що використовує банківську систему: він відкривав номерні (анонімні) рахунки в швейцарських банках, заводячи на них великі суми, після чого отримував кредити від цих же банків, які і показував як джерело своїх грошей. Згодом позики погашалися за рахунок грошей на номерні рахунки. Отже, брудні гроші, пройшовши через банк, ставали чистими, тобто. легальними.

Проте перше використання терміна «відмивання грошей» у пресі зафіксовано лише 1973 року у матеріалах британської газети The Guardian про Уотергейтський скандал. Було встановлено, що кошти з неофіційного виборчого фонду Республіканської партії, що включав анонімні пожертвування (що заборонено законом у США), через особисті рахунки задіяних в операції людей у ​​США та Мексиці перетворювалися на їхні внески до офіційного фонду.

В юридичної практики термін «відмивання грошей» вперше був застосований у 1982 році у справі «США проти 4255625,39 долара» (551 F Supp.314). У рамках цієї справи було встановлено, що американська компанія Sonal, що належить кільком колумбійцям, проводила через свій рахунок у банку Capital Bank (Майамі, США) гроші, отримані від торгівлі наркотиками. Наркоторговці вивозили зі США до Колумбії брудні долари та змінювали їх у спеціальній обмінній компанії, яка належала якомусь Карлосу Моліні, на колумбійські песо (у Колумбії походження грошей нікого не хвилювало). Після цього долари у готівковому вигляді поверталися до США, де містилися на рахунок щодо солідної фірми (яка їх чесно заробила). Надалі Моліна отримував чеки різні суми, підписані керівниками цієї фірми, і оплачував ними свої витрати (зокрема купівлю песо для подальших трансакцій з наркомафією). Через рахунок фірми пройшло понад 200 млн. доларів, але американська влада змогла відстежити лише трохи більше 4 млн. доларів.

Надалі (аж до 2001 року) влада різних держав боролася насамперед із відмиванням грошей, отриманих від торгівлі наркотиками. В результаті «Війни проти наркотиків», розв’язаної розвиненими країнами, прибутки наркокартелів різко зросли, що вимагало створення глобальних фінансових мереж для їхнього відмивання. Відповідно, збільшилася і увага державних органів до проблеми відмивання грошей. Після терористичної атаки на США 11 вересня 2001 року у сферу уваги антивідмивальних органів потрапили і гроші, що йдуть на фінансування тероризму (див. Спеціальні рекомендації ФАТФ), у т.ч. через використання благодійних, релігійних та неурядових організацій та підпільних квазібанківських систем («Хавала», «Хунді»).

За легалізацію (відмивання) доходів, отриманих злочинним шляхом на законодавчому рівні передбачено не лише адміністративну (у вигляді штрафів), а й кримінальну відповідальність. Зокрема:

  • стаття 209 Кримінального кодексу України “Легалізація (відмивання) доходів, отриманих злочинним шляхом”.
  • стаття 174 Кримінального кодексу РФ “Легалізація (відмивання) грошових коштів або іншого майна, придбаних іншими особами злочинним шляхом”.

(див. Група розробки фінансових заходів боротьби з відмиванням грошей, Легалізація (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, Фінансовий моніторинг)

Залишити коментар:

Site Footer