Історія кредиту починається з найдавніших часів. Вважається, що кредитування вже існувало в Ассирії, Вавилоні та Стародавньому Єгипті. У ті часи, 3 000 років тому, були ті, хто давав, і ті, хто брав у борг, причому, як правило, згідно з чинними законами, боржник, який не зміг вчасно погасити свою заборгованість, став рабом кредитора.
На ранній стадії розвитку людства позики видавалися і бралися насамперед особисті споживчі потреби. Наприклад, коли бідний селянин позичав зерно у більш щасливого сусіда.
В античному світі історія кредиту також знайшла своє відображення. У Стародавню Грецію основними кредиторами виступали храми, які були першими резервними фондами — на час неврожаю. А закони Стародавнього Риму вводили таке поняття, як боргова яма, куди позичальник поміщався за невиплачений кредит – до повної оплати або, знову ж таки, до переходу в рабство. У цю епоху з’явилися професійні лихварі. Позики стали набувати грошову, а чи не матеріальну форму, і вони вже могли як для споживчих потреб, але й фінансування торгівлі.
У середні віки церква виступила проти заробітку на відсотках. Вважалося, що такий дохід – це гріх, оскільки відсоткові платежі є платою за час, а часом розпоряджається лише Бог. Наприклад, в 1179 відсоток був заборонений папою Олександром III під страхом позбавлення причастя. У 1274 році за рішенням папи Григорія X покарання посилилося – карою ставало вигнання з держави. Наслідком такого рішення стало повсюдне переслідування міняв і банкірів.
Але економічний розвиток зупинити було неможливо, і тому грамотні люди оминали церковну заборону, підмінюючи звичайний обов’язок операціями з векселями. Справді, прибуток виходила вже не просто від руху грошей, а від торгівлі першим цінним папером. У країнах Європи історія кредиту через векселі веде свою історію з XIV ст.
У міру економічного прогресу кредитування наростало у геометричній прогресії. В епоху Відродження позики вже були повністю узаконені. У XVI столітті у Європі з’явилися перші комерційні банки – професійні учасники ринку кредитування.
Державна влада більше не забороняла боргові операції, а прагнула їхнього регулювання. Так було в Англії 1545 року максимальний розмір ставки становив 10% на рік. Поступово вона знижувалася: 1624 року — до 8%, а 1652-го — до 6%. Аналогічним чином чинили інші країни: Нідерланди, Франція.
Основною причиною такої турботи про позичальників було те, що кредит змінив свого адресата: як правило, ним користувалася знати для покупки предметів розкоші або ведення міжусобних воєн.
У сучасному розумінні історія кредитування веде свій початок із часів промислової революції. Саме тоді на зміну лихварям прийшли повноцінні комерційні банки з розвиненою мережею філій. Такий перерозподіл був із бурхливим розвитком виробництва та торгівлі.
А споживче кредитування стало наслідком появи такого поняття, як масове виробництво. Тобто. Практично банки вийшли ринку роздрібних приватних кредитів лише після Другої світової війни.
Аналогічний шлях пройшла історія кредитування у Росії. Першими кредитними організаціями стали створені в 1754 за вказівкою Єлизавети Петрівни дворянські позикові банки в Петербурзі та Москві: як і в Європі, спочатку отримання кредитів було привілеєм знаті. Цікаво, що у Росії, як у більшості країн світу, максимальний відсоток обмежувався законодавчо і становив 6%.
Тільки через півстоліття, 1817 року, з’явився перший Державний комерційний банк, який спеціалізувався на кредитуванні купецтва. А найбільшого розвитку кредитування досягло лише після скасування кріпацтва та пізніше під час промислової революції.
Споживчі кредити існували й у СРСР, та їх використання був масовим. Вони стали звичайним явищем після падіння комуністичної системи.
