Індуктивний та дедуктивний підхід в аудиті — два основні підходи, що застосовуються в оцінці матеріальності неточностей у звітності (див. Сумарна помилка).
Індуктивний підхід полягає в тому, що спочатку визначається матеріальність (суттєвість) неточностей кожної статті звітності, а потім для підрахунку загальної матеріальності оцінки всі неточності сумуються. Такий підхід слід застосовувати з великою обережністю, т.к. помилка може бути несуттєвою, наприклад, для дебіторської заборгованості, але суттєвою для балансового прибутку.
При дедуктивному підході спочатку знаходиться загальна величина припустимої помилки, а потім вона розподіляється між статтями звітності з метою отримання матеріальності оцінки по кожному рахунку.
При індуктивному методі об’єкт аудиту вивчають від приватного до загального, а при дедуктивному методі від загального до приватного. В аудиті важливе значення мають обидва методи. Дедуктивний метод використовується щодо фінансово-господарську діяльність підприємства, оцінці спрямованості та ефективності системи управління, у межах якої діє об’єкт. Його використовують також для характеристики окремих розділів бухгалтерського обліку та системи обліку загалом. Облік з погляду вимог управління вимагає спочатку визначення його місця, мети і завдання у процесі управління, чіткого ставлення до принципах, у яких він будуватися і взаємодіяти коїться з іншими функціями.
Методи індукції більшою мірою застосовуються у бухгалтерському обліку, ніж у аудиті. Однак використання методу індукції дуже важливе при попередній оцінці та аналізі діяльності підприємства. Цей метод дозволяє насамперед зосередити увагу окремих явищах і фактах, на вузьких місцях роботи бізнесу клієнта тощо.
Деякі аудитори надають перевагу кількісному визначенню матеріальності, використовуючи індуктивний підхід, тобто. оцінюють матеріальність окремо кожному за рахунки, та був підсумовують оцінки, визначаючи загальну матеріальність. Інші аудитори використовують дедуктивний метод: визначають матеріальність для фінансових звітів у цілому, а потім розподіляють оцінку за окремими рахунками (дебіторська заборгованість, матеріально-виробничі запаси тощо), щоб визначити обсяг робіт з кожного рахунку.
Теоретично правильним є дедуктивний підхід, згідно з яким аудитори насамперед розглядають фінансову звітність загалом, а потім на основі цього планують перевірку кожного рахунку. Використовуючи дедуктивний підхід, можна уникнути ситуації, коли сума оцінок матеріальності за окремими рахунками перевищує допустиму величину помилок для звіту про прибутки та збитки, балансу та інших форм звітності.
