Європейський економічний, валютний та політичний союз: Євросоюз, ЄС (The European Union, EU) – об’єднання європейських держав з метою створення єдиного ринку, в рамках якого забезпечена повна свобода пересування товарів, послуг, капіталів та робочої сили, а також єдиної грошової одиниці та центрального банку.
Економічна інтеграція країн і щодо відокремлений від неї процес валютної інтеграції перебувають у складної причинно-наслідкової залежності. Економічний та валютний союз в умовах розвиненого ринкового господарства є єдиним цілим, хоча відповідно до методології економічної теорії можна виділити складові його компоненти.
Традиційна макроекономічна теорія розглядала валютний союз як групу країн, що мають фіксовані валютні курси і утримуються від їх перегляду навіть у разі серйозних дисбалансів. Такий союз не означає досягнення реального прогресу в галузі економічної інтеграції, оскільки, відмовляючись від проведення девальвацій та ревальвацій, країни зберігають можливість використання інших інструментів регулювання валютної сфери. Це – найпростіша форма валютного союзу, яка передбачає створення єдиного ринку.
Подібні валютні спілки існували раніше (див. Латинська монетна спілка). Вони можливі і між сучасними ринковими економіками (див. Сучасна ринкова економіка), якщо останні не мають одночасно інтеграційних цілей. Валютний союз, наприклад, існував до 1979 між Великобританією та Ірландією. Його найпростіша форма дозволяє країнам зберігати і валютні обмеження, і заборону свободу руху капіталів, і митні бар’єри.
Що стосується країн СНД цю форму валютного союзу представляла стара карбованцева зона, у межах якої протягом 1992 р., зазвичай, зберігалася єдина валюта, а розбіжності у темпах проведення економічних реформ, напрямах макроекономічної політики, основних економічних показниках (насамперед інфляції) компенсувалися «заходами захисту внутрішнього ринку», тобто. прямими адміністративними заборонами.
Досвід функціонування найпростіших валютних спілок показує, що для забезпечення справжньої валютно-економічної інтеграції фіксація паритетів обов’язково має бути доповнена іншими механізмами економічної взаємодії: повною свободою руху капіталів та узгодженням макроекономічної політики.
А питання про те, чи обов’язково для успіху валютного союзу вводити спільну валюту, тривалий час залишався дискусійним. Досвід довів, що тільки валютний союз, який передбачає запровадження єдиної валюти, приносить очікувані переваги. Введення єдиної валюти – процес тривалий, може передувати період, коли країни обмежуються фіксацією валютних паритетів. Така форма валютного союзу передбачена Маастрихтським договором. Однак це перехідний етап до повноцінного валютного союзу із єдиною валютою.
Валютний союз, що передбачає введення єдиної валюти і дає істотні економічні переваги інтегрованому регіональному комплексу, не може бути сформований у відриві від союзу економічного, що передбачає існування митного союзу, так і забезпечення «чотирьох свобод»: руху товарів, послуг, капіталів і робочої сили, тобто. єдиного ринку без кордонів, а також скоординованої макроекономічної політики.
Формування єдиного ринку, що свідчить досвід, неминуче викликає необхідність запровадження країнах єдиної валюти. За оцінками експертів ЄС, переваги інтегрованого економічного простору можуть виявитися повністю лише за умови паралельного створення валютного союзу. Водночас це не валютний союз у найпростішій формі, а результат зусиль щодо реальної інтеграції господарських комплексів, скасування всіх бар’єрів на шляху руху факторів виробництва. Так з’являється концепція економічного та валютного союзу.
Економічний та валютний союз проходить кілька етапів розвитку. На першому етапі забезпечується функціонування єдиного ринку, включаючи свободу руху капіталів, та скорочуються межі коливань валютних курсів національних грошових одиниць, посилюється координація макроекономічної політики; другою – координація політики поступово призводить до конвергенції (зближення) основних економічних показників. Лише третьому етапі вводиться єдина валюта і формується єдиний центральний банк.
Економічний і валютний союз у завершеному вигляді є найвищим щаблем економічної та валютної інтеграції та передбачає існування єдиного внутрішнього ринку, скоординованої макроекономічної політики, єдиної валюти та єдиного центрального банку. Саме цей підхід покладено основою Маастрихтського договору.
Формування економічного та валютного союзу означає для його учасників як економічні переваги від запровадження єдиної валюти (скорочення витрат на проведення валютних операцій, ліквідація непередбачуваних коливань валютних курсів, забезпечення стабільності цін тощо), так і певні витрати (втрата валютного курсу як інструменту макроекономічної політики та адаптації до асиметричних економічних шоків, скорочення сеньйоражу, тобто надходжень від грошової емісії та ін.).
Політичний союз, що передбачає проведення спільної зовнішньої та безпекової політики, є ще більш високим щаблем взаємного співробітництва, ніж союз валютно-економічний, проте діяльність останнього може бути успішною лише за наявності ясної перспективи створення політичного союзу. Однією з причин провалу попередніх спроб створення валютного союзу була відсутність паралельного прогресу у сфері політики. Маастрихтський договір – договір про комплексний союз – і економічний, і валютний, і політичний.
