Засіб обігу – це функція, в якій гроші виступають у ролі посередника при обміні товарів та забезпечують їх обіг.
Обмін товарів з допомогою грошей у цій функції здійснюється за схемою «Товар – Гроші – Товар» на відміну бартерного обміну товарів за схемою «Товар – Товар». Гроші, які беруть участь в угоді купівлі-продажу, надають класичній схемі «Товар – Гроші – Товар» принципово нова якість: розбивають її на дві підробки – продаж («Товар – Гроші») та покупка («Гроші – Товар»), які можуть бути відокремлені як у просторі, і у часі. При бартерному обміні одразу здійснюється повний товарний метаморфоз, коли своїх цілей досягають обидва учасники операції – кожен із них отримує потрібну споживчу вартість. У метаморфозі «Товар – Гроші – Товар» продаж («Товар – Гроші») не означає досягнення цілей обміну жодним із власників товарів, що обмінюються. Понад те, продавець одного товару може взагалі купувати інший товар і тоді повний товарний метаморфоз не станеться, у чому, власне, криється абстрактна можливість кризи збуту.
Водночас розрив товарного метаморфозу завдяки грошам на два самостійні акти має позитивне значення для розвитку обміну та економіки загалом.
По-перше, відкривається можливість затримувати гроші та накопичувати вартість у її абсолютній формі, що розширює цілі виробництва, виводить їх за межі простого товарообміну та дає нові імпульси розвитку виробництва.
По-друге, розриваються вузькі межі бартерного обміну. Власник товару може продати його не тому, хто нині має необхідний йому (продавцю) товар, а тому, хто його потребує. За виручені гроші має можливість вибрати на альтернативній основі необхідний товар, що сприяє розвитку конкуренції серед товаровиробників.
По-третє, власник грошей може перенести покупку іншого товару на майбутнє чи інший ринок або взагалі використовувати їх за іншим призначенням. Усе це стимулює розвиток підприємницької активності товаровиробників, поглиблення та розширення ринкових відносин, розширює форми товарно-грошових відносин, у принципі.
Важливою ознакою грошей як засобу обігу є те, що вони є реальним втіленням мінової вартості: продавець віддає свій товар покупцю і натомість отримує гроші. При цьому зовсім не має значення, в якій формі вони виступають повноцінних грошей (золотої чи срібної монети), розмінних чи нерозмінних грошових знаків (готівка), або просто у вигляді записів на банківських рахунках (депозитні гроші). Важливо лише те, що гроші як засіб обігу забезпечують рух товарів від виробника до споживача, після чого товари виходять із сфери обігу. Проте самі гроші залишаються у обігу, переходячи від одного суб’єкта до іншого.
Ця особливість засобу обігу визначає характер зв’язку обігу грошей та товарів. Так, у обігу завжди знаходиться певна маса грошей, що протистоять товарній масі, що підлягає реалізації. Якщо їх співвідношення розглядати на якийсь момент, маса грошей повинна приблизно дорівнювати сумі товарних цін. Якщо ж його розглядати за певний проміжок часу, то середня маса грошей, що перебувають у обігу, має бути меншою від суми цін реалізованих товарів на величину, що визначається швидкістю обігу грошей. Кожна грошова одиниця цей час може забезпечити реалізацію кількох товарів. Зазначена залежність між масою грошей у обігу та сумою товарних цін є економічним законом грошового обігу.
Функцію засобу обігу гроші виконують миттєво, що робить її індиферентною до форми грошей, проте не до сталості їхньої вартості. Адже миттєвість властива грошам як засобу обігу лише в одному товарному метаморфозі. Після його здійснення гроші не виходять із обігу та переходять у другий метаморфоз, потім у третій тощо. Тому, що стійкіше вартість грошової одиниці, тим міцніше внутрішнє єдність товарних метаморфоз і зв’язку товаровиробників, тим паче сприятливі умови у розвиток суспільного виробництва. Знецінення грошової одиниці викликає у власників грошей (потенційних покупців) недовіру до її купівельної спроможності та бажання швидше позбутися грошей закупивши товари, тим самим стимулюючи ажіотажний попит. Водночас товаровиробники вважають за доцільне перехід до бартерних операцій, ніж продавати свою продукцію за гроші, які можуть знецінитися. І в такому разі порушується вся система товарно-грошових відносин.
До грошей у функції засобу обігу з боку ринку висувається ще низка вимог (див. властивості грошей), які пов’язані переважно з організаційними та технічними аспектами їх функціонування. Вони повинні бути портативними, економічно ділящими і однорідними у всій своїй масі, відносно міцними, дешевими у виготовленні та здатними до швидкого відтворення будь-якої необхідної для їх обігу кількості тощо.
У міру розвитку ринкових відносин та сфери використання грошей як засоби обігу розвивалися та розширювалися вимоги до них, причому нові вимоги нерідко виявлялися несумісними з попередніми та заперечували їх. Так, дешевизна виготовлення та здатність до швидкого відтворення необхідної для обігу кількості грошей виявилися несумісними з високою та постійною вартістю грошової одиниці. Якщо ця остання вимога краще задовольняла золоті гроші, то першу — грошові знаки, спочатку паперові, а потім прості записи на рахунках у банках. Це суперечність зрештою було вирішено на користь останньої вимоги, і функцію засобу обігу стали виконувати грошові знаки різних форм.
Швидкий розвиток ринкових відносин, у тому числі завдяки грошам як засобу обігу, створює передумови для звуження сфери використання цієї функції та якісної зміни механізму її здійснення.
Формування різнобічних та постійних мінових відносин між товаровиробниками при активному обслуговуванні їх банками веде до посилення взаємної залежності та довіри між суб’єктами ринку. Тому продаж товарів дедалі частіше здійснюється кредит. Для повного товарного метаморфозу наявність грошей виявилася не обов’язковою: товаровиробник продає свій товар і купує інший у борг, а сам товарний метаморфоз набуває вигляду «Товар – Кредит — Товар». Заміна у ньому Грошей на Кредит мала значні позитивні наслідки для всієї сфери товарно-грошових відносин.
Зокрема, звузилася сфера використання грошей як засобу обігу та виникла потреба в грошах для погашення боргів, проте це була вже інша їхня функція — функція засобу платежу, сфера використання якої постійно розширюється. Крім того, з кредитного відношення (Кредит) у товарному метаморфозі з’явилося боргове зобов’язання (вексель) як здійснення мінової вартості реалізованого товару, що надало йому властивостей здійснювати функції грошей, зокрема купівельну та платіжну. Виникла принципово нова форма грошей – кредитні.
У сучасних умовах використання грошей як засобу обігу здійснюється переважно у роздрібній торгівлі, при наданні послуг населенню, у міжнародній торгівлі та ін. Однак і в цих сферах поступово звужується використання функції засобу обігу завдяки проникненню сюди кредитних відносин.
