Фінансові коефіцієнти кредитоспроможності позичальника – Система оцінки банком фінансової стійкості юридичної особи на основі звітних або прогнозних даних. Розрізняють фінансові коефіцієнти кредитоспроможності позичальника, побудовані на даних балансу (сальдові коефіцієнти) та даних рахунки результатів (оборотні коефіцієнти).
У світовій банківській практиці використовується 5 груп сальдових коефіцієнтів:
- ліквідності;
- ефективності (оборотності);
- фінансового важеля;
- прибутковості;
- ринкові.
Група коефіцієнтів ліквідності включає коефіцієнти поточної ліквідності або покриття (поточні активи/поточні пасиви) та швидкої чи оперативної ліквідності (ліквідні активи/поточні пасиви).
Поточні активи — готівка в касі клієнта та на його рахунках у банках, дебіторська заборгованість нетто, вартість запасів товарно-матеріальних цінностей, інші поточні активи (витрати майбутніх періодів, вкладення коштів у цінні папери тощо).
Дебіторська заборгованість нетто визначається шляхом віднімання з залишку дебіторської заборгованості резерву покриття безнадійних боргів (тобто. береться дебіторська заборгованість лише короткострокового характеру — не більше 90 днів).
Запаси товарно-матеріальних цінностей повинні мати відносно швидку оборотність у межах року.
Ліквідні активи – ліквідна частина поточних активів (готівка, ліквідні цінні папери та дебіторська заборгованість).
Поточні пасиви — позички найближчих термінів погашення (не більше року), неоплачені вимоги (постачальників, бюджету тощо), інші поточні зобов’язання.
Зі структури поточних активів і пасивів, ліквідної їх частини випливає економічний сенс коефіцієнтів ліквідності. Коефіцієнт поточної ліквідності показує, чи має у своєму розпорядженні клієнт банку достатні для погашення короткострокових боргових зобов’язань коштами, які або є в наявності, або скоро надійдуть за рахунками, або можуть бути виручені від продажу товарно-матеріальних цінностей або цінних паперів. Тому за рівня цього коефіцієнта нижче «1» клієнт зазвичай вважається некредитоспроможним. Виняток допускається щодо позичальників, які мають дуже швидку оборотність поточних активів (оборотного капіталу). Коефіцієнт швидкої ліквідності дозволяє оцінити, чи може позичальник вчасно вивільнити зі свого обороту кошти на погашення боргу. Він спрямовано оцінку можливості клієнта заробити і вивільнити з обороту кошти під час поточної діяльності.
Група коефіцієнтів ефективності забезпечує оцінку оборотності дебіторської заборгованості, запасів, основних засобів та активів. Оборотність обчислюється на основі середніх залишків названих елементів та обсягу виручки від реалізації (або обсягу чистих продажів). Ці коефіцієнти разом із показниками ліквідності дозволяють зробити більш реальний висновок про фінансову стійкість клієнта (наприклад, якщо коефіцієнти поточної та швидкої ліквідності зростають за рахунок зміни запасів та дебіторської заборгованості при одночасному уповільненні їх оборотності, то банк не підвищуватиме клас кредитоспроможності клієнта).
Коефіцієнти фінансового важеля дозволяють оцінити рівень забезпеченості власним капіталом та загальну відносну залежність від залучених джерел. Використовується кілька різновидів коефіцієнтів фінансового важеля, що є відносинами:
- всіх боргових зобов’язань клієнта до активів;
- всіх боргових зобов’язань до власного капіталу;
- всіх боргових зобов’язань до акціонерного капіталу;
- всіх боргових зобов’язань до акціонерного капіталу за мінусом нематеріальних активів;
- довгострокових боргових зобов’язань до основних (фіксованих) активів;
- власного капіталу до активів;
- власного оборотного капіталу до поточних активів тощо.
Чим більшу залежність від залучених джерел показує коефіцієнт фінансового важеля, тим нижчий рівень кредитоспроможності клієнта. Проте остаточний висновок залежить ефективності використання залучених коштів. Для її оцінки використовується 4 група показників – коефіцієнти прибутковості. Вони характеризують рівень прибутковості (співвідношення між прибутком та виручкою від реалізації), рентабельності, включаючи прибутковість активів та капіталу, норму прибутку на акцію.
До групи ринкових відносяться коефіцієнти, що відображають дохідність та котирування акцій на ринку, покриття процентних та фіксованих витрат (сплачені відсотки, дивіденди з привілейованих акцій, лізингові платежі, обов’язкові відрахування до фондів соціального призначення). Коефіцієнт покриття відсоткової витрати показує співвідношення у періоді розміру прибутку та сплачених відсотків. У першокласних клієнтів прибуток у кілька разів має перевищувати процентні платежі.
До оборотним фінансовим коефіцієнтам відносяться коефіцієнти, побудовані на вихідних, проміжних та кінцевих даних рахунку результатів. Наприклад, співвідношення валового експлуатаційного доходу (ЗЕД) та доданої вартості (ДС), фінансових витрат та ДС, капіталовкладень та ДС, капіталовкладень та прибутку, що залишається для самофінансування, чистого сальдо готівки та виручки від реалізації (ЗЕД відрізняється від ДС на величину трудових витрат) . Перший і другий коефіцієнти показують, яка частина новоствореної вартості «проїдається» (йде на оплату праці). Третій свідчить, наскільки підприємство дбає про свій розвиток. Четвертий – дає орієнтири можливих термінів кредитування капітальних витрат. Останній коефіцієнт характеризує рівень платоспроможності за рахунок власних джерел, оскільки чисте сальдо готівки – це різниця між залишком коштів на розрахунковому (поточному) рахунку та заборгованістю з короткострокових позичок на цілі поточної діяльності.
Фінансові коефіцієнти відбираються банками для практичного використання з характеру клієнтури, поточних завдань, особливостей банківських операцій тощо. Для укладання рівня кредитоспроможності використовують порівняння фактичного значення коефіцієнта з нормативним рівнем, аналіз динаміки коефіцієнта, визначення рейтингу з урахуванням класу кожного обраного коефіцієнта та її рейтингу системі.
