Фінансова системна криза (financial system crisis) — глибоке розлад функціонування всіх основних складових фінансової системи країни. Фінансова системна криза, як правило, виявляється у повній неплатоспроможності основних фінансових інвесторів та супроводжується «фінансовою панікою». У світовій історії відомі окремі фінансові системні кризи, спричинені війнами та іншими надзвичайними економічними та політичними подіями.
Фінансова системна криза, яка породжується надзвичайними подіями, нерідко супроводжується глибокою інфляцією, оскільки величезні витрати покриваються емісією паперових грошей. Так, у США гостра фінансова системна криза була викликана Громадянською війною 1861-1865 рр., у царській Росії – Кримською війною 1853-1856 рр. Ще одна фінансова системна криза виникла в Росії внаслідок політичних подій у період 1-ої світової війни та революційних подій 1917 р., коли непосильні бюджетні витрати фінансувалися друкуванням незабезпечених паперових грошей. Фінансова системна криза, що виникла під впливом економічних і політичних подій відразу після розпаду СРСР (кінець 1991 — початок 1992), мала затяжний характер, оскільки з величезним бюджетним дефіцитом поєднувалися ліквідація традиційних зовнішніх та внутрішніх ринків пострадянських країн та необхідність розбудови інституційних основ економіки.
У разі глобалізації фінансових ринків фінансовими системними кризами можуть бути охоплені групи країн або цілі субрегіони. Найбільш типовим прикладом останнього є азіатська фінансова криза кінця 1997 р., яка торкнулася низки країн Південно-Східної Азії: Таїланд, Індонезію, Південну Корею, Японію і в 1998 р. прийшов до Росії.
Основою будь-якої фінансової системної кризи, крім тих випадків, коли вона викликана надзвичайними подіями, є економічні причини, пов’язані з недостатньо надійною та адекватною фінансовою політикою держави, яка, зрештою, призводить до того, що як державний, так і корпоративний сектори виявляються нездатними у строк та повністю виконувати свої боргові зобов’язання.
До складових ненадійної фінансової політики держави можна віднести:
- надмірний дефіцит бюджету, що фінансується позиками на фінансовому ринку або кредитами центрального банку;
- неефективне використання позик корпоративним сектором;
- надмірні гарантії щодо підтримки стабільності валютного курсу;
- диспаритет (невідповідність) щодо терміновості активів та пасивів банківського сектора та ін.
Довіра інвесторів, вкладають кошти у згадані боргові інструменти, у якийсь момент (після накопичення критичної маси негативної інформації) виявляється підірваним, і вони або повністю відмовляють у подальшому рефінансуванні боргів та кредитів, або різко підвищують ціну позикових коштів. Відмова у рефінансуванні боргів їхніх кредитів – перший етап розвитку фінансової системної кризи. На 2-му етапі, передбачаючи складнощі з погашенням боргів, інвестори починають виведення коштів із фінансових ринків країни, міжнародні резерви центрального банку зазнають атаки, виникає загроза девальвації національної валюти.
