Емісійна політика (emission policy) – частина загальної політики формування фінансових ресурсів підприємства, що полягає у забезпеченні залучення необхідного їх обсягу за рахунок зовнішніх джерел шляхом випуску та розміщення на первинному фондовому ринку власних цінних паперів (акцій, облігацій тощо).
Залучення власного капіталу із зовнішніх джерел шляхом додаткової емісії акцій є складним та дорогим процесом. Тому це джерело формування власних фінансових ресурсів використовують лише у крайньому випадку.
З позиції фінансового управління основною метою емісійної політики є залучення на фондовому ринку необхідного обсягу власних фінансових коштів у мінімально можливі терміни.
У сучасних умовах підприємства емітують для розміщення на фондовому ринку переважно акції. Розробка ефективної емісійної політики підприємства у процесі наміченої емісії цих цінних паперів охоплює такі етапи:
1. Дослідження можливостей ефектного розміщення передбачуваної емісії акцій. Рішення про передбачувану первинну (при перетворенні підприємства в акціонерне товариство) або додаткову (якщо підприємство вже створено у формі акціонерного товариства і потребує додаткового припливу власного капіталу) емісії акцій можна прийняти лише на основі всебічного попереднього аналізу кон’юнктури фондового ринку та оцінки інвестиційної привабливості своїх акцій .
Аналіз кон’юнктури фондового ринку (біржового та позабіржового) включає характеристику стану попиту та пропозиції акцій, динаміку рівня цін їх котирування, обсягів продажу акцій нових емісій та низки інших показників. Результатом проведення такого аналізу є визначення рівня чутливості реагування фондового ринку на появу нової емісії та оцінка його потенціалу поглинання емітованих обсягів акцій.
Оцінка інвестиційної привабливості своїх акцій проводиться з позиції обліку перспективності розвитку галузі (порівняно з іншими галузями), конкурентоспроможності продукції, а також рівня показників свого фінансового стану (порівняно з середньогалузевими показниками). У процесі оцінки визначається можливий ступінь інвестиційної переваги акцій своєї компанії в порівнянні з акціями інших компаній, що звертаються.
2. Визначення цілей емісії. У зв’язку з високою вартістю залучення власного капіталу із зовнішніх джерел мети емісії мають бути досить вагомими з позицій стратегічного розвитку підприємства та можливостей суттєвого підвищення його ринкової вартості у майбутньому періоді. Основними з таких цілей, якими підприємство керується, вдаючись до цього джерела формування власного капіталу, є:
- реальне інвестування, пов’язане з галузевою (підгалузевою) та регіональною диверсифікацією виробничої діяльності (створення мережі нових філій, дочірніх фірм, нових виробництв з великим обсягом випуску продукції тощо);
- необхідність істотного поліпшення структури використовуваного капіталу (підвищення частки власного капіталу з метою зростання рівня фінансової стійкості; забезпечення вищого рівня власної кредитоспроможності та зниження за рахунок цієї вартості залучення позикового капіталу; підвищення ефекту фінансового левериджу тощо);
- намічене поглинання інших підприємств з метою отримання ефекту синергізму (участь у приватизації сторонніх державних підприємств також може розглядатися як варіант їх поглинання, якщо при цьому забезпечується придбання контрольного пакета акцій або переважна частка у статутному фонді);
- інші цілі, потребують швидкої акумуляції значного обсягу власного капіталу.
3. Визначення обсягу емісії. При визначенні обсягу емісії необхідно виходити з раніше розрахованої потреби залучення власних фінансових ресурсів з допомогою зовнішніх джерел (див. Політика формування власних фінансових ресурсів).
4. Визначення номіналу, видів та кількості емітованих акцій. Номінал акцій визначається з урахуванням основних категорій майбутніх покупців (найбільші номінали акцій орієнтовані з їхньої придбання інституційними інвесторами, а найменші — для придбання населенням). У процесі визначення видів акцій (простих та привілейованих) встановлюється доцільність випуску привілейованих акцій; якщо такий випуск визнаний доцільним, то встановлюється співвідношення простих та привілейованих акцій (при цьому слід на увазі, що відповідно до чинного законодавства частка привілейованих акцій не може перевищувати 10% загального обсягу емісії). Кількість емітованих акцій визначається виходячи з обсягу емісії та номіналу однієї акції (у процесі однієї емісії може бути встановлений лише один варіант номіналу акцій).
5. Оцінка вартості капіталу, що залучається. Відповідно до принципів такої оцінки (див. Вартість капіталу) вона здійснюється за двома параметрами:
- передбачуваного рівня дивідендів (він визначається виходячи з обраного типу дивідендної політики);
- витрат з випуску акцій та розміщення емісії (наведених до середньорічного розміру).
Розрахункова вартість капіталу, що залучається, зіставляється з фактичною середньозваженою вартістю капіталу і середнім рівнем ставки відсотка на ринку капіталу. Лише після цього приймається остаточне рішення щодо здійснення емісії акцій.
6. Визначення ефективних форм андеррайтингу. Для того, щоб швидко та ефективно провести відкрите розміщення емітованого обсягу акцій, необхідно визначити склад андеррайтерів, погодити з ними ціни початкового котирування акцій та розмір комісійної винагороди, забезпечити регулювання обсягів продажу акцій відповідно до потреб у потоці надходження фінансових засобів, що забезпечують підтримання ліквідності вже розміщених акцій на початковому етапі їх обігу.
Емісійна політика з погляду держави – це політика, пов’язана з емісією (випуском) державою в обігу банківських та казначейських квитків, паперових грошей та цінних паперів. У руслі цієї політики у більшості країн емісійні банки націоналізовані чи перебувають під контролем держави. Їхня діяльність регламентується емісійним правом.
