Елементи податку

Елементи податку — визначені законодавчими актами держави принципи побудови та організації стягування податків. У законі про кожен податок повинен утримуватися вичерпний набір інформації, який дозволив би конкретно визначити: зобов’язана особа, розмір податкового зобов’язання та порядок його виконання; межі вимог щодо майна платника податків. Нечіткість, двозначність або неповнота закону про податок можуть призвести, з одного боку, до можливості ухилення від сплати податку на законній підставі (податкові лазівки), з іншого боку – до зловживання з боку податкових органів, що виражається у розширювальному тлумаченні закону. При всій різноманітності податків елементи закону про податок мають універсальне значення. Відповідно до Податкового кодексу податок вважається встановленим лише в тому випадку,

• об’єкт оподаткування;
• податкова база;
• податковий період;
• податкова ставка;
• порядок обчислення податку;
• порядок та строки сплати податку.

У необхідних випадках при встановленні податку в нормативному правовому акті можуть також передбачатися податкові пільги та підстави їх використання платником податків. Ті елементи закону про податок, без яких податкове зобов’язання та порядок його виконання не можуть вважатися певними, називають суттєвими:

• суб’єкт податку (платник податків);
• об’єкт податку;
• джерело податку;
• масштаб податку;
• податкова база;
• податковий період;
• одиниця оподаткування;
• податкова ставка;
• метод оподаткування.

Важливе значення для законодавчого встановлення податку має також визначення порядку його обчислення, строків сплати, методу та порядку сплати. Дані елементи ставляться до елементів податкового виробництва.

Крім зазначених елементів податку існують і звані факультативні елементи, відсутність яких не впливає на ступінь визначеності податкового зобов’язання, але знижує гарантії належного виконання цього зобов’язання. До факультативних елементів податку найчастіше відносять:

• податкові пільги;
• податковий оклад;
• відповідальність за податкові правопорушення;
• порядок утримання та повернення неправильно утриманих сум податку.

Суб’єкт податку (платник податків) — особа, у якому лежить юридична обов’язок сплатити податок з допомогою власні кошти. Поняття суб’єкт податку близьке поняття «носій податку», що виникає у зв’язку з можливістю перекладу податків.

Носій податку — особа, яка несе тяжкість оподаткування зрештою після завершення процесів переказу податку. Наприклад, суб’єктами акцизу є юридичні особи, які виробляють та реалізують підакцизний товар. Вони мають обчислити і сплатити суму акцизу до бюджету. Акциз входить у ціну товару та її оплачує покупець товару. Якщо покупець товар споживає, а чи не перепродає, тобто є кінцевим споживачем, він і є носієм акцизу. Від імені платника податків податок може бути сплачено й іншою особою (представником) за дотримання обмеження щодо податкових застережень.

Існують два види представництва:

1. представництво за законом (наприклад, податок на доходи неповнолітніх, недієздатних осіб виплачують їхні батьки, опікуни, піклувальники);
2. представництво за призначенням (за довіреністю), коли платник податків доручає третій особі сплатити податку бюджет за рахунок боргу, належного платнику податків від цієї особи.

У деяких країнах представництво широко використовується при сплаті податків іноземними особами, наприклад, призначаються фінансові агенти зі сплати ПДВ. Даний вид представництва у вітчизняному податковому законодавстві не набув належного регулювання. До представників за законом близькі особи, на яких покладено обов’язок розраховувати, утримувати та перераховувати до бюджету податок з доходів, що виплачуються цими особами платнику податків (наприклад, підприємства, що виплачують заробітну плату платнику податків).

При визначенні суб’єкта оподаткування в податковому праві враховуються, перш за все, економічні зв’язки платника податків з державою, які визначаються за допомогою принципу постійного місцеперебування (резидентства), згідно з яким платники податків поділяються на осіб, які мають постійне місцеперебування у певній державі (резиденти) та не мають у ньому постійно місцеперебування (нерезиденти). У резидентів оподаткуванню підлягають доходи, отримані як на території цієї держави, так і поза нею (повний податковий обов’язок), у нерезидентів — лише доходи, отримані з джерел у даній державі (обмежений податковий обов’язок). Можливі й інші відмінності, наприклад, порядок декларування та сплати податків. Правила визначення резидентства значно різняться для платників податків — фізичних і юридичних.

Розподіл юридичних, як суб’єктів оподаткування, провадиться і з інших підстав:

• організаційно-правовій формі (яка впливає на порядок та розміри оподаткування);
• формі власності – державної, приватної, змішаної (хоча в оподаткуванні ця підстава широко не використовується, оскільки Конституцією проголошується рівність різних форм власності, але на практиці вона може впливати на надання певних пільг);
• за чисельністю працюючих на підприємстві (так, законодавство виділяє групу малих підприємств, що користуються суттєвими пільгами);
• за видами господарської діяльності;
• за підпорядкованістю підприємств (ця основа застосовується рідко, але в колишньому СРСР від підпорядкованості підприємства істотно залежав порядок розподілу його платежів між бюджетами різних рівнів).

Об’єкт податку –

1. дохід або майно платника податків, з якого обчислюється податок і яке є основою для оподаткування: наприклад, заробітна плата, прибуток, капітал, цінні папери, відсоток, нерухоме майно, товар, іноді сама фізична особа (подушний податок). Окремі об’єкти податку (дохід, у поодиноких випадках майно та капітал, з якого суб’єкт податку сплачує податок), є джерелом податку;
2. юридичний факт або сукупність юридичних фактів (юридичний склад), з яким пов’язано виникнення обов’язку сплачувати податок (вчинення обороту з реалізації товару, роботи, послуги, ввезення товару на територію країни, володіння майном, вчинення угод купівлі-продажу майна, цінних паперів, вступ до спадщину, отримання доходу тощо).

У податковому законодавстві визначення об’єкта податку відсутнє, але міститься перелік об’єктів: доходи (прибуток), вартість певних товарів, окремі види діяльності платників податків, операції з цінними паперами, майно, користування природними ресурсами, передача майна та ін.

Об’єкт податку має встановлюватися законодавчим актом щодо конкретного податку. При юридичному визначенні об’єкта податку виділяють 3 правила його обмеження:

1. по суб’єкту, тобто визначення платника податків та його статусу;
2. за територією виникнення об’єкта;
3. за конструкцією самого об’єкта, тобто або поділ споріднених показників на два податку, або виведення окремого показника з-під оподаткування (наприклад, громадяни сплачують один податок на дохід, тоді як підприємства мають два самостійні об’єкти податку та сплачують податок на прибуток та податок на дохід – Від дивідендів та ін.).

Існують такі види об’єкта податку: права, дії (діяльність) та його результати. Права поділяються на майнові, тобто на майнові об’єкти (право власності на землю, автомобілі, майно підприємства; право користування землею та ін.) та немайнові, тобто немайнові об’єкти (право користування торговою маркою, місцевою символікою, право зайняття певним видом діяльності ліцензійні збори). До дій відносяться, наприклад, вивезення чи ввезення на територію країни товару, реалізація товару, операції із цінними паперами.

Діяльність суб’єкта – видобуток корисних копалин та ін. Результати діяльності – прибуток, додана вартість, дохід та ін Один об’єкт може оподатковуватися одного виду тільки один раз за певний період оподаткування.

Предмет налога– Об’єкт матеріального світу, з наявністю якого закон пов’язує виникнення податкових зобов’язань. Юридичні аспекти тлумачення об’єкта податку передбачають розмежування понять предмета та об’єкта податку. Предмет податку — це ознаки фактичного характеру, які обумовлюють та визначають об’єкт податку (будинок, квартира, земельну ділянку, економічний ефект (вигода), товар, гроші) та обґрунтовують стягнення відповідного податку. Предмет податку сам собою не породжує податкових наслідків, тоді як певний юридичний стан суб’єкта податку стосовно нього призводить до виникнення податкових зобов’язань. Наприклад, земельну ділянку як предмет матеріального світу, будучи предметом оподаткування, не породжує податкових наслідків. Об’єктом податку землю є право власності на земельну ділянку.

Джерело податку – економічний показник, який відображає резерв, за рахунок якого платник податків сплачує податок. Існує обмежений перелік джерел податку – доходи, і, в окремих випадках, майно платника податків. Як правило, податок сплачується з доходів різних форм (заробітна плата, прибуток, рента, відсотки від цінних паперів тощо) і не торкається капіталу (інакше можливість сплати податку може вичерпатися). За деякими (наприклад, податок на прибуток підприємств) об’єкт податку і джерело податку можуть збігатися. Податковим законодавством визначено такі джерела податку:

• додана вартість (для сплати ПДВ);
• виручка (для мит);
• собівартість (для податку користувачів автомобільних доріг, земельного податку);
• фінансовий результат (для податку рекламу, податку майно підприємств, деяких місцевих зборів);
• чистий прибуток (для податку на прибуток організацій, податку на операції з цінними паперами, багатьох місцевих податків);
• сукупний дохід (для всіх податків із фізичних осіб).

На макроекономічному рівні сукупність різних форм доходів населення утворює національний дохід, що є об’єктом податку.

Масштаб податку– встановлена ​​законом характеристика предмета оподаткування, виражена будь-якою фізичною характеристикою або предметом виміру. Умовна одиниця прийнятого масштабу є одиницею податку, що використовується для кількісного вираження податкової бази (наприклад, якщо масштабом для обчислення мита є потужність автомобіля, то одиницею податку може бути кінська сила. Або якщо масштабом для обчислення акцизів є обсяг бензину, то одиницею податку буде літр, галон, барель тощо). Іноді для більш точного вимірювання об’єкта поряд з основними характеристиками використовують додаткові коефіцієнти, що залежать від якості та інших категорій оцінок (наприклад, розмір збору за видачу ордера на квартиру встановлюється в залежності від її якості).

Податковий періодтермін, протягом якого завершується процес формування податкової бази, остаточно визначається розмір податкового зобов’язання; час, за який проводиться оподаткування або збором. Необхідність даного елемента визначається характером, що циклічно повторюється, багатьох об’єктів оподаткування: отримання прибутку, реалізація товару тощо. Для разових податків та мит податковий період не встановлюється. Розрізняють податковий період та звітний період, тобто термін складання та подання до податкового органу звітності. Для деяких податків податковий та звітний періоди можуть збігатися (наприклад, з ПДВ для малих підприємств вони становлять квартал). Звітність може подаватися кілька разів за один податковий період. p align=”justify”> Віднесення різних об’єктів оподаткування до податкового періоду вирішується шляхом встановлення конкретного методу обліку бази оподаткування. Визначення податкового періоду є важливим при застосуванні відповідальності за податкові правопорушення.

Одиниця оподаткування — одиниця виміру об’єкта податку (грошова одиниця, одиниця земельної площі, одиниця виміру товару тощо). Під одиницею оподаткування розуміється також умовна одиниця прийнятого масштабу податку, використовувана для кількісного висловлювання податкової бази у разі, коли предмет оподаткування не можна висловити у якихось одиницях оподаткування. Наприклад, транспортний засіб, як предмет податку на власників транспортних засобів у різних країнах, може оподатковуватись виходячи з: потужності двигуна, ваги автомобіля, обсягу робочих циліндрів. Вибір одиниці оподаткування визначається доцільністю та традиціями (прийнятими в країні одиницями виміру земель, обсягів, національними грошовими одиницями).

Податкова ставка (норма оподаткування) – розмір податку, що припадає на одиницю оподаткування. Розрізняють рівні, тотожні (тверді) та відсоткові (часткові) податкові ставки. По відношенню до зміни податкової бази виділяють ставки пропорційні, прогресивні та регресивні (дегресивні).

Метод оподаткування – порядок зміни ставки податку залежно від зростання податкової бази. Виділяють 4 основні методи оподаткування: рівне; пропорційне, прогресивне, регресивне.