Експорт капіталу (export of capital) – вкладення капіталу за межами країни з метою отримання вищої норми прибутку чи придбання власності в інших країнах. Експорт капіталу здійснюється:
- або у підприємницькій формі: вкладення у промисловість, сільське господарство, торгівлю, банки та ін;
- або у формі позикового капіталу: надання позик, кредитів та ін.
Експорт капіталу є негативним чинником розвитку країни.
Основні причини експорту капіталу найчастіше такі:
- нестабільність політичної обстановки. І тут підприємці намагаються знайти для своїх інвестицій безпечнішу гавань;
- низький рівень економічного зростання в країні і, відповідно, надлишок коштів для інвестування за неможливості ефективного вкладення грошей;
- високий рівень інфляції;
- низькі процентні ставки за нацвалютою, що призводить до переведення активів в іноземну валюту, яку можна вкладати під більший відсоток;
- перешкоди у вільній торгівлі. Наприклад, високі імпортні мита призводять до осідання частини виручки там;
- високе оподаткування. Що нижча ставка, то привабливішою стає держава для міжнародного капіталу.
Особливим чинником, що впливає експорт капіталу, то, можливо юридична нестабільність: низький рівень гарантій прав власності, можливість перегляду підсумків приватизації, рейдерські захоплення тощо.
Більшість країн світу за умов вільної економіки виступають одночасно як імпортерами, і експортерами капіталів. Лідери за обсягом експорту – США, Японія, Німеччина, Великобританія.
Існують два шляхи зменшення обсягів експорту капіталу. По-перше, це встановлення адміністративних бар’єрів та державне регулювання. До такого роду заходів відносяться обов’язковий продаж частини або всієї валютної виручки, введення системи валютного контролю тощо. По-друге, створення сприятливих умов для бізнесу: забезпечення юридичних гарантій, економічної стабільності та зростання.
(Див. Втеча капіталу, Репатріація капіталу)