Економіка вільної конкуренції (чистий капіталізм) (free market economy) – ідеальна модель функціонування ринкової економіки (класичний ринок, чистий ринок). Економіка вільної конкуренції характеризується пануванням приватної власності на ресурси та ринковим механізмом координації економічної діяльності та управління нею, що, зрештою, має на увазі політику невтручання держави в економіку (фр. laissez-faire).
Економіка вільної конкуренції (чистий капіталізм) – економічна система, що існувала з середини XVIII ст. на початок XX в. Її характерними рисами є приватна власність на виробничі ресурси, наявність багатьох самостійних товаровиробників, панування вільної (досконалої) конкуренції у господарській діяльності.
У чистому вигляді ця абстрактна модель ніколи не існувала, але певною мірою її умовам відповідав стан ринкової економіки західних країн у XIX ст., що дістала назву епохи капіталізму вільної конкуренції. В умовах чистого капіталізму економічна влада розпорошена між безліччю вільних і незалежних приватних власників, які мають свободу підприємництва та вибір сфер докладання капіталу. Вони орієнтуються на особистий інтерес і управляються «невидимою рукою ринку» через систему цін, прибутків та збитків за умов вільної конкуренції, тобто. вільної від будь-якого монополістичного впливу з боку окремих великих фірм чи втручання держави.
Дотримання цих принципів можливе і найбільш оптимально, якщо на ринках товарів панує такий ідеальний тип ринкової ситуації (у чистому вигляді також практично не існує), як досконала чи чиста конкуренція. Вона характеризується такими ознаками:
- необмеженою кількістю учасників ринкових відносин (велика кількість підприємств);
- вільним доступом до будь-якої господарської діяльності та таким самим виходом з неї;
- абсолютною мобільністю матеріальних, трудових та фінансових ресурсів;
- повною поінформованістю кожного учасника конкуренції про ринок (про попит та пропозицію, ціни, норму прибутку тощо);
- абсолютною однорідністю (стандартністю) однойменних товарів (відсутністю торгових марок тощо);
- неможливістю будь-якого учасника конкуренції безпосередньо впливати на рішення, що приймаються іншими учасниками.
Всі ці ознаки загалом означають, що жодна фірма неспроможна надавати визначальний вплив ціни і обсяги продажу, тобто немає монополій.
У процесі вільної конкуренції над ринком формуються рівноважні ціни, які панують над учасниками ринку. Автоматично самоналаштовується механізм ринку вільної конкуренції змушує всіх виробників і продавців орієнтуватися на ринкові сигнали цін і приймати оптимальні рішення щодо обсягів виробництва та продажу товарів та витрат на їх виробництво. Тому досконала конкуренція в ідеалі сприяє найбільш ефективному розподілу ресурсів між галузями та видами виробництва та змушує виробників виробляти саме те, що потрібно, і стільки, скільки потрібно споживачам, з найменшими витратами та з максимальним прибутком, стимулюючи використання досягнень НТП та підвищення якості продукції. У принципі це бездефіцитна економіка з високим ступенем адаптації до умов, що змінюються. Але поряд з безперечними плюсами економіка вільної конкуренції має і дуже серйозні недоліки, або недосконалості.
Неможливість ідеального дотримання всіх умов досконалої конкуренції призводить до того, що ринковий механізм дає збої. Це проявляється у нестабільності економічного розвитку: підйоми чергуються спадами, яким супроводжують такі «хвороби» ринку, як інфляція та безробіття. Конкуренція, сприяючи концентрації виробництва та капіталу, сама породжує власну протилежність – монополію, що докорінно підриває умови вільної конкуренції.
Всією своєю системою ринкового розподілу доходів відповідно до власності на певні ресурси чистий капіталізм веде до глибокої диференціації у рівні життя різних верств населення. У моделі суто ринкового регулювання не закладено механізми соціального захисту тих чи інших верств населення, що зумовлює глибокі соціально-економічні та політичні конфлікти. Вільний ринок не забезпечує стимулів для виробництва товарів та послуг колективного користування (так званих громадських товарів), яких потребує кожна людина і від яких ніхто не отримує прибуток (національна оборона, державне управління, охорона природи та ін.). Немає також достатньої мотивації для фундаментальної науки, всім тих видів діяльності, які можуть бути підпорядковані виключно комерційними критеріям (охорона здоров’я, освіта, наука, культура, єдина транспортна система та інших.).
Діяльність вільних конкурентів часто призводить до небажаних ефектів, таких як забруднення навколишнього середовища, забруднення продуктів харчування шкідливими речовинами, розвиток наркоманії і т.д. Вільний ринок часто ігнорує негативні наслідки прийнятих рішень для суспільства в цілому, а також не сприяє збереженню невідтворюваних ресурсів.
З огляду на всі ці недосконалості, слід визнати, що в реальному житті завжди мало місце певне регулююче вплив держави на ринкову економіку, хоча й у різному ступені. Малою мірою воно виявлялося в економіці вільної конкуренції, коли функція уряду зводилася в основному до ролі «нічного сторожа», що забезпечує захист приватної власності та створення такої правової структури, яка гарантувала безперешкодне функціонування вільного ринку. Про якісно новий рівень державного втручання в економіку можна говорити, починаючи з 30-х років. ХХ ст.
