Диверсифікація інвестиційного портфеля (portfolio diversification) — один із напрямів інвестиційної політики підприємства у процесі формування портфеля цінних паперів, що забезпечують зниження портфельного інвестиційного ризику (сукупний ризик інвестиційного портфеля завжди нижчий від суми індивідуальних інвестиційних ризиків окремих фондових інструментів).
Диверсифікація інвестиційного портфеля реалізує відомий принцип – “ніколи не тримайте всі яйця в одному кошику”. Інвестиційний портфель диверсифікується:
- за видами цінних паперів (акції, облігації тощо);
- за галузевою та регіональною належністю їх емітентів;
- за періодом їхнього звернення тощо.
За критеріями західних фахівців мінімальним вимогам диверсифікації інвестиційного портфеля відповідає включення до нього щонайменше 10 фондових інструментів різних емітентів (за умов нашого фондового ринку цей критерій може бути знижений у зв’язку з низькою надійністю та ліквідністю цінних паперів, що звертаються).
У портфельній теорії існує кілька підходів до диверсифікації інвестиційних портфелів.
Традиційний підхід до диверсифікації («наївна» диверсифікація, або «фінансове декорування») полягає в тому, що інвестор вкладає кошти в кілька активів і сподівається, що варіація очікуваної прибутковості портфеля буде невелика. Наприклад, така диверсифікація передбачає володіння різними видами цінних паперів (акції, облігації), цінними паперами окремих підприємств, компаній різних галузей. Такий підхід може призвести до висновку, що найкращою диверсифікацією є вкладення коштів у якомога більшу кількість цінних паперів різних компаній. Однак практикою доведено, що максимальне скорочення ризику можна досягти, якщо в портфелі є 10-15 різних цінних паперів, при цьому досягається достатній рівень диверсифікації без значного збільшення витрат портфеля. Подальше збільшення складу портфеля є недоцільним, оскільки виникає ефект зайвої диверсифікації, яка може призвести до таких негативних результатів, як:
- неможливість якісного портфельного управління;
- купівля недостатньо надійних, прибуткових, ліквідних цінних паперів;
- зростання витрат, пов’язаних із підбором цінних паперів (витрати на попередній аналіз, консалтинг тощо);
- високі витрати на купівлю невеликих партій цінних паперів тощо.
Найменша кількість цінних паперів у портфелі призводить до підвищеного ризику за рахунок зростання ймовірності одночасного відхилення інвестиційних якостей цінних паперів у бік зниження.
Відповідно до сучасної портфельної теорії результати простої диверсифікації та диверсифікації по галузях, підприємствах, регіонах і так далі по суті тотожні.
Ефект зайвої диверсифікації характеризується перевищенням темпів приросту витрат із її здійснення над темпами приросту дохідності портфеля.
