Стійка конкурентна перевага (англ. Sustainable Competitive Advantage, SCA) — тривала чинна перевага (благо) стратегії, що створює унікальні цінності, яка не може бути негайно досягнута жодним з чинних або потенційних конкурентів і вигоди від використання якої не можуть бути скопійовані. Іноді стійку конкурентну перевагу не цілком обґрунтовано називають «універсальною конкурентною перевагою».
Стійка конкурентна перевага – це результат раціонального поєднання виняткових ресурсів та здібностях, що становлять цінність для споживачів, які вкрай обмежені та важко відтворені. Справа не стільки в самих здібностях та ресурсах, скільки в унікальності та стійкості їх комбінацій. Фірми, які використовують такі комбінації, концентруються на колективному навчанні та координації зусиль усіх співробітників у справі нарощування специфічних колективних компетенцій.
Ще 1937 р. Олдерсон сформулював базисне становище майбутньої концепції сталого конкурентного переваги у тому, що фундаментальним аспектом адаптацію конкуренції є спеціалізація бізнесу як у відповідь зміни споживчого попиту. Він же в 1965 р. одним з перших зазначив, що фірми повинні мати унікальні характеристики, щоб на думці споживачів відрізнятися від конкурентів.
Пізніше Хемел і Прахалад (1989) і Діксон (1992) сформулювали положення про те, що фірмам необхідно навчитися створювати нові переваги, щоб крокувати попереду конкурентів. Холл (1980) та Хендерсон (1983) також говорили про унікальні переваги, щоб вижити в умовах конкуренції. Ці тези лягли в основу концепції сталої конкурентної переваги.
Мета сталої конкурентної переваги – дати володарю ринкову перевагу серед конкурентів, а найчастіше і першість на ринку. Стійка конкурентна перевага дає можливість бізнесу підтримувати та покращувати свої конкурентні позиції на ринку та виживати у боротьбі з конкурентами.
Ідея стійкої конкурентної переваги була оприлюднена в 1984 р., коли Дж. Дей запропонував типи стратегій, які допоможуть зробити конкурентні переваги стійкими. Власне термін SCA з’явився в 1985 р., коли М. Портер визначив основні типи конкурентних стратегій фірм (низькі витрати або диференціація), що дозволяють досягти SCA. Найбільш чітке формулювання концепції SCA представив у 1991 р.
«Можна сказати, що фірма має стійку конкурентну перевагу, якщо вона реалізує таку стратегію створення цінностей і переваг, яка не може бути негайно реалізована жодним чинним чи потенційним конкурентом, при тому, що ці інші конкуренти не здатні скопіювати, компенсувати вигоди, які отримують від цієї стратегії».
Дей і Венслі (1988) виділили два основні джерела SCA: найкращий досвід (уміння) та найкращі ресурси. Барні констатував, що потенціал SCA може бути забезпечений не будь-якими ресурсами, а лише тими, які мають чотири атрибути: рідкість, цінність, неможливість підробки і неможливість заміни.
Хант та Морган (1995) виділили серед таких ресурсів фінансові, фізичні, правові, людські, організаційні, а також ресурси відносин. Прахалад і Хемел (1990) припустили, що справа не стільки в самих уміннях (досвіді) та ресурсах, скільки в унікальності та стійкості їх комбінацій. Фірми, які використовують такі комбінації, концентруються на колективному навчанні та координації зусиль усіх співробітників у справі нарощування специфічних колективних компетенцій.
Стійкі конкурентні переваги існують у фірм, а й у регіонів, держав. Стійка конкурентна перевага багатьох розвинених ринкових країн полягає у різноманітному та вимогливому попиті, у підтримці конкуренції, у розвиненому маркетингу, оптимальному аутсорсингу, у стандартизації бізнес-процесів та менеджменту, в управлінні взаєминами з клієнтами, у політичній стабільності. Як можна помітити, ці переваги тісно переплітаються, координуються одна з одною.
