Військово-економічний потенціал

Військово-економічний потенціал – частина економічного потенціалу (економічної потужності) держави, яка може бути використана у військових цілях за максимальної військово-економічної напруги, тобто. зведенні до мінімуму всіх невійськових потреб суспільства та його членів.

Ступінь реалізації військово-економічного потенціалу визначає досягнуту військово-економічну міць. Як показники військово-економічного потенціалу використовують:

• чисельність та частку людських ресурсів, мобілізованих та придатних для мобілізації в армію, зайнятих у виробництві озброєнь та інших сфер національної оборони;
• обсяг та частку виробничих потужностей (капіталу), зайнятих у різних галузях військового виробництва;
• вартісні та натуральні показники обсягів виробництва озброєння та інших предметів військового призначення.

Узагальнюючу та деталізовану інформацію про військово-економічний потенціал містять військово-фінансові показники. Компонентом військово-економічного потенціалу держави (коаліції) є військово-фінансовий потенціал – частка фінансових ресурсів, яка може бути мобілізована на військові цілі за мінімально необхідного задоволення громадянських потреб. Він визначається величиною фінансового потенціалу, що залежить від об’єктивних можливостей фінансової системи країни щодо залучення фінансових ресурсів, державної бюджетної системи та різних державних позабюджетних фондів, фінансових ресурсів резидентів – юридичних та фізичних осіб.

Конкретний рівень військово-фінансової напруги держави обумовлюється міжнародною обстановкою, політикою та військовою доктриною держави, станом миру чи війни та іншими факторами.

Фінансова готовність країни до умов воєнного часу розглядалася у різні історичні періоди по-різному. У XVIII-XIX ст., аж до 1-ої світової війни, заходи з підготовки фінансів у системі заходів з підготовки до умов воєнного часу розглядалися військовими фахівцями та державними діячами як провідна проблема, оскільки у фінансах вони бачили вирішальний фактор перемоги або поразки в війну. Відповідно під час підготовки до війни головним завданням ставилася не підготовка економіки забезпечення потреб армії, а створення всілякими методами запасів коштів у государства.

Існування до 1-ої світової війни концепції, що перебільшує роль фінансів у війні і через це підміняє економічну підготовку до неї підготовкою фінансів, диктувалося конкретними умовами:

• незначною часткою витрат на озброєння та оснащення у загальних витратах на утримання армії;
• функціонуванням у обігу реальних грошей.

Досвід фінансово-економічного забезпечення 1-ої світової війни сприяв виникненню протилежної концепції, що принижує важливість фінансової готовності країни до оборони.

Необхідність та основні напрямки досягнення фінансової готовності в сучасних умовах зумовлюються:

• характером сучасної війни;
• завданнями підготовки до забезпечення потреб оборони;
• станом фінансової системи держави

Серед цих напрямків виділяють:

• зміцнення фінансів;
• забезпечення «живучості» та стійкості фінансової, кредитної та грошових систем у період війни;
• завчасне моделювання фінансового механізму з метою відпрацювання питань його функціонування у воєнний час.

До питань моделювання фінансового механізму належать:

• розробка плану мобілізації фінансових ресурсів на воєнний час;
• вибір найефективніших методів перерозподілу суспільного продукту на користь військового споживання;
• обґрунтування пріоритетів при фінансуванні та кредитуванні галузей народного господарства з метою розвитку військової економіки;
• застосування ефективних фінансових способів стабілізації грошового обігу;
• забезпечення можливостей для оперативного маневрування фінансовими ресурсами;
• підготовка та правильне використання фінансово-кредитних працівників;
• використання фінансових методів стимулювання інтенсифікації виробництва на основних напрямках реалізації військово-економічного потенціалу, а також стимулювання бойової діяльності особового складу.

Необхідність економічної мобілізації усвідомлена під час 1-ї світової війни і стала плодом запізнілих імпровізацій. У передбаченні 2-ої світової війни підготовка до неї велася вже заздалегідь і була здійснена з початком війни як надзвичайний процес воєнної перебудови (конверсії) економіки, під час якого всі її галузі та державні інститути переводилися з мирного на воєнний стан з метою розгортання масового виробництва зброї , військової техніки та інших предметів військового призначення

В економічній мобілізації виділяють низку фаз:

1. підготовчу;
2. конверсії;
3. «злагодженого військового господарства»;
4. реконверсії.

Тривалість, глибина, форми здійснення фаз у різних країнах різні. Так, фашистська Німеччина завчасно перебудувала економіку на військовий лад (1938 р. частка військового споживання у її національному доході становила ¹/₄). У ході війни вона нарощувала свою військово-економічну міць за рахунок підвищення ступеня мобілізації своєї економіки та військового виробництва в окупованих країнах. США та Великобританія створили потужну військову економіку в ході війни (1938 р. частка військового споживання у Великобританії була близько 5,4%, у США – 1,8%).

На підготовку економічної мобілізації в сучасних умовах впливають нові фактори, у т.ч.

• досягнення критичної військової могутності деякими державами;
• значно зрослі військово-економічний потенціал та великомасштабна військова економіка;
• висока адекватність та мобільність цивільного виробництва на основі впровадження подвійних технологій;
• наявність великих матеріальних резервів;
• зросла вразливість економіки у зв’язку з розвитком атомної енергетики, зростанням техногенних небезпек тощо.

У розвинених країнах основна увага приділяється підтримці високого рівня готовності промисловості до нарощування випуску військової продукції в надзвичайних умовах. Для проведення необхідних заходів діють державні органи, діяльність яких регламентується спеціальним законодавством. Головне їхнє завдання у мирний час полягає у плануванні заходів щодо переведення основних секторів економіки на військовий стан, регулюванні раціонального споживання ресурсів, керівництві створенням мобілізаційних запасів та резервів.

Відповідно до надзвичайного законодавства державним органам надаються великі повноваження щодо контролю за приватним сектором у воєнний час.