Інвестиційний фонд – Майновий комплекс, що перебуває у власності акціонерного товариства або у спільній частковій власності фізичних та юридичних осіб. Розпоряджається інвестиційним фондом керуюча компанія на користь інвестора.
Основне завдання інвестиційних фондів – забезпечити доступ ринку цінних паперів для непрофесіоналів, залучити гроші рядових інвесторів на економіку. У цьому управління активами здійснюється ліцензованими професійними учасниками ринку.
Інвестфонди бувають двох видів залежно від форми створення: акціонерні та пайові.
Акціонерний інвестиційний фонд – це відкрите акціонерне товариство, винятковим предметом діяльності якого є інвестування майна. Акціонерний інвестиційний фонд розміщує прості акції. Тобто, щоб стати учасником фонду, вкласти в нього кошти, необхідно купити його цінні папери. А щоб вийти з учасників – продати ці акції на відкритому ринку, наприклад, на біржі.
Пайовий інвестиційний фонд (ПІФ) не є юридичною особою — це «відокремлений майновий комплекс, що складається з майна, переданого в довірче управління». Для того, щоб стати інвестором ПІФу, необхідно купити пай у компанії, що управляє. Паї оформляються у вигляді іменних цінних паперів, що підтверджують належність інвестору частки у чистих активах фонду. Керівна компанія за встановленими правилами фонду продає та викуповує ці паї.
У свою чергу, ПІФи поділяються на відкриті, інтервальні та закриті.
Управлінням інвестиційними фондами може займатися лише професійний учасник ринку цінних паперів – компанія, що управляє, має відповідну ліцензію.
По об’єктах інвестування інвестиційні фонди можна поділити на фонди акцій, фонди облігацій, змішані фонди. Також існують галузеві фонди, що спеціалізуються на таких напрямках, як інвестиції в нафтогазовий комплекс, машинобудування тощо.
Індексні фонди – це пайові фонди, інвестиційний портфель яких аналогічний до фондового індексу. Індекс формують цінні папери компаній – лідерів ринку, тож ризик таких інвестицій невисокий.
Фонди нерухомості створюються, зазвичай, у вигляді закритих фондів, оскільки реалізація об’єктів будівництва може зайняти значно більше, ніж продаж ліквідних цінних паперів.
Крім того, сучасне законодавство виділяє до окремої групи так звані фонди для кваліфікованих інвесторів. До цієї категорії відносяться хеджеві фонди, що мають значно більшу юридичну свободу у виборі об’єктів для інвестування аж до використання похідних цінних паперів.
Поки що в нашій країні не набули достатнього поширення, але в розвинених країнах існують також венчурні фондизавдання яких – підтримувати компанії та перспективні проекти на початковому етапі.
Інвестиційний фонд – учасник ринку цінних паперів, який здійснює діяльність з акумулювання коштів інвесторів (переважно дрібних) з метою подальшого інвестування в цінні папери та інші фінансові інструменти для отримання доходу. Одна із форм колективного інвестування.
Інвестиційний фонд, виступаючи над ринком ролі фінансового посередника, мобілізує кошти інвесторів шляхом випуску власних цінних паперів (зазвичай, акцій чи інвестиційних паїв). Основна частина доходів інвестиційного фонду формується за рахунок дивідендів, відсотків, приросту курсової вартості цінних паперів, що становлять його портфель. Дохід, одержуваний кожним окремим інвестором інвестиційного фонду, пропорційний частці, що становить його внесок у загальну вартість активів інвестиційного фонду.
Управління коштами багатьох інвесторів як єдиним портфелем здебільшого виробляється керуючою компанією (managed investment company). Традиційно в управлінні інвестиційним фондом та його обслуговуванні беруть участь:
- керуюча компанія;
- зберігач активів інвестиційного фонду;
- реєстратор;
- аудитор.
Керуюча компанія приймає та реалізує інвестиційні рішення, здійснює адміністративне обслуговування інвесторів, веде облік у фонді, проводить маркетинг та рекламу.
Зберігач активів інвестиційного фонду (залежно від типу фонду та країни – депозитарій, кастодіан, піклувальник) зберігає та веде облік майна фонду, контролює законність дій управителя щодо майна фонду, виступає номінальним власником активів фонду, проводить за інструкцією управителя угоди з майном фонду.
Реєстратор веде реєстр власників цінних паперів фонду (іноді функції реєстратора виконує керуючий чи депозитарій).
Аудитор перевіряє правильність ведення обліку та звітності керівником фонду.
Порівняно з прямим інвестуванням у цінні папери інвестиційний фонд забезпечує для інвесторів:
- професійне управління активами з боку управителя;
- диверсифікацію вкладень, що знижує ризик інвестування;
- зниження витрат за управління портфелем з допомогою так званого «ефекту масштабу» (який інвестори відчувають як низьку плату управління – management fee);
- високу ліквідність вкладень;
- захищеність вкладень (оскільки більшості країн інвестиційні фонди є об’єктами жорсткого регулювання з боку держави).
В останні десятиліття в розвинених країнах Заходу і на фондових ринках, що розвиваються, відзначається бурхливе зростання інвестиційних фондів. Наприклад, США до середини 1997 р. сума активів взаємних фондів досягла 4 трлн. дол., що можна порівняти із сумою активів комерційних банків (4,8 трлн. дол.) і більше суми активів таких великих інституційних інвесторів, як страхові компанії та недержавні пенсійні фонди. На меншому за розміром британському ринку у період 1980-94 гг. Ціна активів інвестиційних фондів зросла з 5 до 100 млрд. ф. ст. На деяких молодших європейських ринках, таких як ринки Іспанії та Португалії, відзначено 40%-ве річне зростання активів інвестиційних фондів.
За умовами випуску та викупу цінних паперів інвестиційні фонди бувають закриті та відкриті. Закриті інвестиційні фонди (closed-end fund) мають фіксовану кількість акцій, т.к. вони випускаються тільки в момент заснування фонду і фонд не приймає він зобов’язань з викупу акцій в інвесторів у будь-який момент. Ці акції звертаються як у біржовому ринку, і на позабіржовому ринку. Їх ціна визначається виходячи з результатів біржових угод і залежить безпосередньо від вартості активів фонду.
Відкриті інвестиційні фонди (open-end fund) здійснюють емісію акцій (паїв) на регулярній або періодичній основі залежно від наявності клієнтського попиту та зобов’язуються у будь-який момент часу викуповувати на вимогу інвесторів свої цінні папери за ціною, що розраховується на підставі вартості чистих активів фонду.
За правовою формою інвестиційні фонди поділяються на корпоративні, трастові та контрактні. Корпоративні інвестиційні фонди найбільш поширені у світі та засновуються як звичайна акціонерна компанія, яка може безперервно (у фондах відкритого типу) випускати та викуповувати свої акції. Інвестори корпоративного інвестиційного фонду є його власниками. Вартість часток акціонерів у яких змінюється пропорційно до зміни вартості активів фонду. До корпоративних інвестиційних фондів відкритого типу відносяться взаємні фонди у США, SICAV (інвестиційні товариства зі змінним капіталом) у Франції, OEIC (інвестиційні компанії відкритого типу) у Великій Британії. До корпоративних інвестиційних фондів закритого типу – investment trusts (інвестиційні трасти) у Великій Британії та закриті інвестиційні компанії у США.
Трастові інвестиційні фонди засновані на принципі поділу функцій управління майном фонду (керівна компанія), та його зберігання та обліку (кастодіан). Кастодіан (охоронець; піклувальник) відповідає перед інвесторами фонду за збереження його активів, що виступає додатковим захистом для фонду та його інвесторів. Ціна акцій трастового інвестиційного фонду визначається з урахуванням вартості чистих активів (ВЧА) фонду. Найбільш відома форма трастових інвестиційних фондів відкритого типу – пайові трасти (unit trusts) у Великій Британії. Аналогічна форма використовується в Австралії, Новій Зеландії та інших країнах. Трастові інвестиційні фонди закритого типу залучають інвесторів, які мають намір вкласти свої кошти у високоліквідні активи, але бажаючих брати участь у загальних зборах акціонерів та інших корпоративних процедурах. Теоретично це відкриті фонди, але практично вони не випускають додаткових акцій (паїв). Засновуються такі інвестиційні фонди в офшорних зонах (наприклад, о. Гернсі у складі Нормандських островів; Ірландія).
Контрактні інвестиційні фонди поширені у країнах із континентальною системою права. У фондах цього власником активів виступає управляючий, а номінальним власником цінних паперів – кастодіан. Інвестори фонду – не акціонери, а учасники, які мають право на участь у розподілі прибутку фонду, але не мають права голосу. Крім того, учасники контрактних інвестиційних фондів мають право будь-якої миті вийти з фонду, продавши керуючому свої акції (паї). Ціна цінних паперів, випущених контрактним інвестиційним фондом, формується з урахуванням вартості його чистих активів. До контрактним фондам відкритого типу ставляться інвестиційні фонди Німеччини, взаємні фонди Швейцарії, загальні фонди розміщення Японії, пайові інвестиційні фонди у Росії. Контрактних інвестиційних фондів закритого типу немає.
Інвестиційні фонди розрізняються за інвестиційною спрямованістю:
- фонди звичайних акцій (common stock funds) спрямовані переважно вкладення звичайні акції різних підприємств і галузей;
- спеціалізовані фонди (specialized funds) створюються для інвестування в акції компаній однієї галузі (наприклад, нафтовидобутку) або групи суміжних галузей (наприклад, енергетичних компаній);
- фонди облігацій та привілейованих акцій (bond and preferred stock funds) є надійними та приносять стабільний дохід;
- фонди муніципальних облігацій (municipal bond funds) інвестують кошти у високонадійні муніципальні цінні папери, які приносять стабільний дохід і слабо схильні до коливань ринку;
- індексні фонди (index funds) дозволяють дрібним інвесторам отримати (за вирахуванням операційних витрат) прибутковість, рівну, наприклад, фондовому індексу Standard & Poor’s 500;
- фонди інструментів фінансового ринку (money market funds) створюються для інвестування у ліквідні короткострокові боргові зобов’язання;
- фонди хеджування (hedge funds) вважаються не дуже надійними, але потенційно високоприбутковими, здійснюють активні операції на фондовому ринку і можуть мати у своєму портфелі цінні папери практично будь-якого типу, включаючи похідні фінансові інструменти тощо.
Для вкладення коштів у акції нових компаній, котируються на фондових біржах, можуть створюватися венчурні інвестиційні фонди. Ці фонди можуть принести великий прибуток, але інвестиції у яких пов’язані з підвищеним ризиком.
