Макроекономіка (Macroeconomics) – розділ економічної теорії, що вивчає економіку як єдине ціле (ще один розділ – мікроекономіка). Макроекономіка досліджує проблеми економічних циклів та економічного зростання, зайнятості, інфляції та інші питання у масштабах економіки загалом, а також взаємодію національних економік.
Виділення сучасної макроекономіки в особливий розділ економічної теорії відбулося 1-й пол. ХХ ст. і пов’язане з ім’ям Дж. М. Кейнса (1883-1946) та його книгою «Загальна теорія зайнятості, відсотка та грошей» (1936). Ця робота, що містила нову систему поглядів на ринкову економіку, ознаменувала поворотний пункт в економічній науці ХХ ст. і дала потужний стимул розвитку макроаналізу.
Подальший розвиток макроекономіки йшов як по лінії поглиблення та розвитку кейнсіанських ідей (неокейнсіанство), так і через їх перегляд на основі класичних уявлень про ринкову економіку (неокласики). Серед вчених, які зробили помітний внесок у розвиток та становлення макроекономіки: Р. Харрод (1900-1978), А. Хансен, Дж. Хікс (1904-1989), В. Леонтьєв (1906-1999), М. Фрідман (1912-2006) ), Р. Лукас (нар. 1937) та ін.
Основний метод макроекономічного аналізу – макроекономічне моделювання. При побудові моделей використовуються сукупні або агреговані показники, такі як ВНП (ВВП), національний дохід, середній рівень цін та ін. Визначення стратегічних та тактичних завдань економічної політики, вибір інструментів, координація цілей – найважливіша складова частина сучасної макроекономіки.
Макроекономіка – розділ економіки, що вивчає виробничі відносини, структуру, дії учасників та систему прийняття рішень загалом – у межах окремої країни чи всього світу.
Макроекономіка ґрунтується на вивченні агрегованих показників: ВВП, безробіття, індекси цін. За результатами досліджень розробляються моделі, що пояснюють зв’язок між такими факторами, як національний дохід, виробництво, споживання, безробіття, інфляція, заощадження, інвестиції. Крім того, макроекономіка вивчає міжнародну торгівлю та міжнародні фінанси.
Макроекономічний напрямок слід відрізняти від мікроекономіки, яка базується на дослідженні окремих агентів, компаній та споживачів.
Прийнято вважати, що серед багатьох питань, що порушуються макроекономістами, ключовими є три теми.
По-перше, аналізуються зростання виробництва та збільшення національного доходу. Основним показником таких дослідженнях є валовий внутрішній продукт (ВВП). Завдання у тому, щоб забезпечити його стабільне збільшення. Крім того, необхідно вживати заходів для протидії економічній циклічності, зниження негативних наслідків криз та рецесій.
По-друге, важливим є рівень зайнятості працездатної частини населення. Головний критерій благополуччя у цій сфері – безробіття. Її рівень – один із найважливіших показників стану економіки: надто низький свідчить про перегрівання, а високий – про рецесію та застою.
По-третє, фіксується інфляція та дефляція. Економісти вимірюють стан фінансової системи з допомогою індексів цін. Інфляція виникає в умовах надто швидкого економічного піднесення, що загрожує розвитком кризових явищ. А дефляція – показник зниження обсягів виробництва, свідчення рецесії.
Макроекономічні дослідження допоможуть уникнути в майбутньому серйозних економічних потрясінь, таких, як Велика депресія в США. На практиці існує два засоби державного впливу на ситуацію: проведення фіскальної (податкової) та грошово-кредитної політики.
Родоначальником макроекономіки як самостійної науки, як зазначалося раніше, прийнято вважати Джона Кейнса, а переважним теоретичним напрямом у першій половині ХХ століття було кейнсіанство.
До 50-х років минулого століття лідируючі позиції зайняв неокласичний підхід. Ідеї Кейнса були розвинені такими економістами, як Пол Самуельсон (автор знаменитого двотомника “Економікс”), Франко Модільяні, Джеймс Тобін та Роберт Солоу.
У 60-70-х роках XX століття розвивалася кількісна теорія грошей. Завдяки таким ученим, як Мілтон Фрідман, Білл Філіпс (автор так званої кривої Філіпса), переважним напрямком економічної думки став монетаризм.
Початок XXI століття ознаменований суперечкою між вченими – представниками трьох основних напрямів сучасної макроекономіки – нового класичного підходу, неокейнсіанства та монетаризму.
Макроекономічні моделі та одержувані з їх допомогою прогнози використовуються, по-перше, урядами для вибору напряму економічної політики, а по-друге, представниками бізнесу (насамперед великими корпораціями) для ухвалення стратегічних рішень.
